“Друляли” одне одного у воду й пірнали, аби позбутися корости | Йорданські обряди українців у давнину

На фото – Йордан у Печеніжині Коломийського повіту. 1930-ті роки

Традиція пірнати у крижану воду існує у Греції, Болгарії, Румунії, деяких регіонах Македонії, Чорногорії та Сербії.Та наскільки цей обряд є звичним для українців?

Розповість Інформатор за дослідженням Локальної історії.

У Біблії сказано, що Ісус Христос, досягши 30-річного віку, прийняв хрещення від Івана Хрестителя в річці Йордан. Коли він вийшов на берег, то із небес почувся голос Бога-Отця, який назвав Ісуса своїм Сином. І на нього зійшов Святий Дух в образі голуба. Тому це свято ще називають Богоявленням.

Згідно з християнською традицією, головна подія Водохреща – водосвяття на річці або озері. В етнографічних записах другої половини ХІХ століття згадано, що напередодні свята на водоймах вирізали ополонку у формі хреста. На Закарпатті вірили, що такий проріз і навіть місце довкола нього має чудодійну силу.

Також з льоду вирубували хрест. Часто його обливали буряковим квасом, і він ставав яскраво-червоним. Іноді хрест обкладали ялинковими гілочками.

Чи пірнали на Йордана українці в давнину?

Сьогодні пірнання в ополонки часто називають неукраїнською традицією. Мовляв, наші предки не влаштовували таких купань. А сучасні українці запозичили цей обряд із російської культури.

І все ж, свідчення низки українських народознавців доводять, що традиція купань на Водохреще таки існувала. Занурення в йорданську ополонку були поширені в центральних та східних областях України. Купання в ополонці фіксували науковці в різних історико-етнографічних районах України: на Волині та Поділлі, Середньому Подніпров’ї, Закарпатті та Буковині. Обряди різнилися залежно від конкретної локальної традиції. Зазвичай в освячену воду стрибали найсміливіші чоловіки й парубки. Згідно з народними уявленнями, вони на весь рік могли вберегтись від різних хвороб.

Йорданські столітні традиції 

Зі спостережень письменника і фольклориста Анатолія Свидницького, на Поділлі на Йордан купалися, щоб позбутися шкірної хвороби – корости.

На українсько-польському пограниччі в околицях Перемишля наприкінці ХІХ століття серед українців існувала традиція вмиватися водою з ополонки. А молодь задля розваги штовхала одне одного до водойми.

Парох бойківського села Мшанець Михайло Зубрицький писав, що після освячення водойми “миються люди і друляють одні других в воду; хто більше в воді скупається, тим здоровший буде”.
Штовхання у крижану воду практикували і на Буковині. Зокрема так робили в селі із символічною як для свята назвою Йорданешти, неподалік сучасного українсько-румунського кордону. На Хотинщині вірили, що не треба ображатися на “водяних кривдників”: хто скупався на Водохреще, той буде все життя щасливим, здоровим та багатим.

У деяких районах Правобережжя та Буковини ще в XX столітті дотримувалися традиції купатися на водосвяття перебраним колядникам та щедрівникам. Так учасники дійства змивали з себе “скверну бісівських масок”.
На Закарпатті ті, хто відчували себе грішними, купались у річці, щоб нечистий дух покинув їхнє тіло. Занурювалися й дівчата, які довго не могли вийти заміж, бо вірили, що їм нашкодили чародійниці.

Щоб щастило в риболовлі, гуцули в момент водосвяття опускали під лід шматок сіті на палицях і промовляли магічні слова: “Ловлю рибу”.
Авторитетний дослідник дохристиянських вірувань українського народу митрополит Іван Огієнко, описуючи урочисте йорданське водосвяття у Києві, зазначав, що “завжди кілька хлопців кидалися в Дніпро, щоб викупатися в освяченій воді”.

Детальніше читайте у дослідження Локальної історії ТУТ.

Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram,  Viber та Instagram. Якщо маєте цікаві новини чи хочете замовити рекламу – пишіть нам на пошту kl.informator@gmail.com