Історія українки, яка з синочком емігрувала в США і втратила все лягла в основу твору легендарного Івана Миколайчука. А Коломийський театр втілив цей твір мовою театр у режисурі Людмили Скрипки.
Тут і психологізм, і роздуми про відчуття чужого серед чужих, тут багато національної ідеї в її невульгарному прояві. Навіть якщо ви стійка натура, то вас точно стисне у горлі на моменті, коли глядач чує “Ця жінка не божевільна! Ця жінка – українка!”
Інформатор побував на показі нової вистави коломийських театральних митців і ділиться враженнями.
У свій час в історії про українську емігрантку, яка загубивши дитину на десятиліття стає полонянкою психлікарні, стала змагальним моментом геніального актора і режисера Івана Миколайчука із французькою сценаристкою. Коли обидва варіанти були закінчені письменниця визнала, що варіант українця таки кращий.
Коломийський глядач має нагоду побачити ще інший варіант – театральний. Обнулення, яке відбувається на дні печалі матері, яка недогледіла сина, втратила його і тепер сама серед чужинців, які не розуміють її горя, бо не знають її мови. У психлікарні жінка замовкає на десятиліття. Так замовкають і її спогади.
Чи безнадійне її становище? Чи вийде вона коли-небудь зі своєї палати? Чи обійме хоч раз свого вже дорослого сина?
Про це ми вам не розкажемо, аби ви могли прожити це у самій виставі.
І піти на “Табулу расу” варто. Поміж потужним сюжетом і доброю грою акторів тут знайдете неймовірний вокал, красиві костюми, унікальне рішення у підборі декорацій. Актори других ролей перевтілюються то у натовп на американській вулиці, то у гурт на українському весіллі, то у персонал і підопічних психлікарні. Відтак здається, що у виставі грають десятки людей.
А яка фабула… У долі цієї молодої українки так багато аналогій із самою Україною. Втрати, війна, пошуки щастя, ризик через розпач і завше так бракує тих, хто буде прихильним, виявить співчуття, на Бога, хоча просто зрозуміє…
Крім того у новій роботі Коломийського театру є так дзвінка, хоч і ненав’язлива нота: хто ми серед чужинців? У залі в цей момент почулися схлипування тих, хто знає не з чужих оповідок, що таке бути на чужині… І якось лавиною несеться думка: скільки всього було і скільки ще має винести український народ, аби дочекатися спокою й добра у рідній країні?
Вистава не дає відповідей на ці питання. Ба більше – ніхто не дасть. Та ці півтори години ви проживете у іншій реальності. І вона скріплює, хоч і ранить.
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, Viber та Instagram. Якщо маєте цікаві новини чи хочете замовити рекламу – пишіть нам на пошту kl.informator@gmail.com 
