В Івано-Франківську відбулося прощання з Героєм-Максимом Ємцем

11 лютого в місті Івано-Франківськ відбулася церемонія прощання із відважним воїном, поетом, Героєм Максимом Ємцем, який загинув 4 лютого 2025 року на Покровському напрямку. Провести захисника в останню путь та віддати данину шани прийшла чисельна громада. 

Інформатор висловлює щирі співчуття рідним, близьким та побратимам захисника.

Максим Ємець із позивним «Єнот» народився 21 вересня 1994 року, родом із села Старий Косів Івано-Франківської області, навчався у гімназії-інтернаті, потім в Івано-Франківському фінансово-комерційному коледжі. Але у дорослому житті Максим обрав шлях солдата – 4 серпня 2014-го він став до лав 54-го розвідувального батальйону.

В армії здобув офіцерську освіту – курси в Одеській військовій академії. Був командиром взводу у 10-й гірсько-штурмовій бригаді, потім командиром піхотної роти у 24-й механізованій бригаді, оперативним черговим відділення поточних бойових дій штабу 24-ї омбр.

На посаді командира розвідроти 24-ки зустрів війну, пройшов усе пекло боїв у Попасній.

1 червня 2022-го Максима призначили командиром мотопіхотного батальйону 10-ї гірсько-штурмової бригади. Після Сіверодонецька Ємець перевівся у загальновійськову частину ГУР МО

У травні 2024-го Максим брав активну участь у зупинці російського наступу на Харківщині, обороняв Старицю спільно з підрозділами 42-ї механізваної бригади, тоді у важкій обстановці російське угруповання було розгромлено, ГУР зіграв важливу роль у тих боях.

А у грудні Максим прибув на Покровськ. За спогадами друга Юрія Бутусова він знав обстановку досконало і його оцінки рішень та командирів були завжди точними.

Та 4 лютого 2025 року війна забрала життя Героя.

На церемонії прощання були наші колеги з Інформатор Івано-Франківськ. 

Священник зачитав прощальний лист про Максима Ємеця:

“завжди мав стійку громадянську позицію, активно співпрацював з об’єднанням козаків-характерників. У 2014 році розпочався бойовий шлях Максима Ємеця позивний “Єнот”. Воював добровольцем у складі УСО, пройшов Іловайськ і Дебальцеве, пізніше був командиром розвідувальної роти 24 окремої механізованої бригади імені Короля Данила. Повномасштабне вторгнення росії захопило героя біля міста Щастя, де відбувались найзапекліші бої. Був важко поранений, переніс декілька операцій. Указом Президента України був нагороджений “За Мужність” III ступеня, бо ризикуючи власним життям врятував інших. Під час короткого реабілітаційного періоду активно займався волонтерством, а потім знову в стрій. Він побував у найгарячіших точках, допомагав як міг солдатам і офіцерам. Свої переживання, свої стресування від побаченого залишив у своїх віршах “Соледар”.

Кохана загиблого Оксана Рубаняк у своїх соцмережах пише: “Стільки нереалізованих планів, мрій. Будинок за містом, діти, сімʼя. І спільна старість більше 60-ти років, на менше ти не погоджувався. Впертий, як і я.” 

На жаль, війна нищівно руйнує плани українців, забираючи у засвіти найкращих.

Вічна памʼять і слава Герою Максиму..