Незабуті: перша річниця загибелі ветерана Сергія Резніка

За роки жорсткої війни наша країна перетворилась на суцільну рану болю, скорботи й туги за тими, кого більше неможливо обійняти… Рік тому страшна звістка з фронту обірвала серця рідних, близьких та друзів захисника України, ветерана Сергія Резніка.

Інформатор розповість про життя й боротьбу відважного воїна, який тричі повертався на передову попри труднощі зі здоров’ям.

Воїн народився 18 листопада 1978 року в селі Голубівка Сумської області. Після закінчення школи вступив в училище. 1997 року проходив службу в ЗСУ. 1999 року був прийнятий на посаду у Відділ органів внутрішніх справ у місті Києва, дослужився до звання капітана.

2007 року закінчив ВСП “Бобровський фаховий коледж імені О. Майнової НУБІП України” за спеціальністю “Економіка та менеджмент”.

У 2013 році познайомився з коломиянкою, майбутньою дружиною Іриною. Молода сім’я замешкала у Коломиї. А вже за рік – у 2014 році пішов добровольцем на захист України.

Захищав Україну у складі 25 десантно-штурмової бригади, був снайпером. Брав участь у боях Донецької та Луганської області. Воював в населених пунктах Мар’янка, Вугледар, Жданівка, Савур-Могила, Авдіївка. Також брав участь у боях за Дебальцеве і Луганський аеропорт. Отримав нагороду.

Потім по контракту був прийнятий на посаду снайпера десантно-штурмової роти третього батальйону тактичної групи 80 окремої десантно-штурмової бригади.

9 листопада 2017 року в районі Луганської області отримав множинні кульові поранення лівого стегна був відзначений нагородою від головнокомандувача Степана Полторака.

24 лютого 2022 року Сергій знову пішов захищати Україну, незважаючи на інвалідність.

Він був сержантом у складі 102-ї окремої бригади територіальної оборони імені Дмитра Вітовського.  Отримав поранення – перелом шийного відділу хребта. Проте і це не завадило справжньому чоловіку захистити свій народ: після реабілітації знову рушив на нуль.

25 лютого 2024 року в селі Малинівка Запорізької області його побратими прийняли свій останній бій… на жаль, ціною власного життя. Разом з ще чотирма бійцями Сергій відважно захищав позиції. Життя обірвалося. У нього залишилася мама, кохана дружина Ірина та син Максим.

7 березня 2024 року коломияни прийшли до церкви святого архистратига Михаїла, аби провести Сергія Резніка в останню дорогу. Не забудемо ніколи, яку ціну ми платимо за мирне небо. Пам’ятатимемо кожного, хто поліг у боротьбі захищаючи Батьківщину!

Світла пам’ять гідній, відважній людині. Українці назавжди в боргу перед захисниками, які прийняли бій за спільне майбутнє, справедливість і спокій країни.

Нагадаємо, від початку військового вторгнення російської федерації в Україну Коломийська громада втратила 124-ох захисників.