Сьогодні, 12 березня, минає третя річниця з дня загибелі добровольця Мирона Забарила, який поліг у нерівному бою з окупантом на Київщині.
У цей день Інформатор Коломия згадує історію відважного воїна.
Мирон Забарило народився 22 серпня 1961 року в Тернопільській області. Згодом проживав у Коломиї. Після Революції Гідності одразу пішов добровольцем захищати кордони України на Сході. З перших днів повномасштабного вторгнення рф знову став на захист Батьківщини. Служив майором батальйону та командир 2-го відділення 1-го взводу оперативного призначення 2-ї роти оперативного призначення батальйону оперативного призначення ім. Кульчицького НГУ.
Побратими воїна згадують про нього лише хорошим словом. Кажуть, командир мав такий авторитет, що йому ніколи не доводилось підвищувати голос чи повторювати двічі. Спокійним, рівним голосом віддавав команди, з його рішеннями не сперечались, довіряли.
Бійців зі свого відділення називали “Миронівці”, адже їхній командир завжди був опорою, порадником та лідером.
12 березня 2022 року група під командуванням Мирона Забарила вирушила на бойове завдання – на підкріплення у сектор між селищами Гута-Мажигірська, Лютіж і Мощун, однак українські позиції вже зайняв ворог. Зав’язався ближній бій, сили в якому були геть нерівними. Кількість окупантів перевищувала у рази, що вже й говорити про засоби.
Мирон Забарило йшов у перших рядах, першим і загинув у тому бою… До 21 березня воїн вважався безвісти зниклим, тіло вдалось віднайти та поховати на Алеї Слави у рідному місті Коломия.
У Героя залишилась дружина Наталя, донька, онук і мама… Вічна та світла пам’ять полеглому воїну… Щирі співчуття рідним та близьким…