Колонка редактора
Колись мій 2-річний син сказав глибоку фразу: “Мам, я люблю тебе зовсім”. Я хотіла виправити, типу, може ти мав на увазі дуже сильно? “Ні, зовсім люблю тебе. З усім!”.
Це почуття грецькі філософи називали “агапе” – Божа, безумовна, жертовна, дієва, вольова, турботлива любов. Саме так ЗОВСІМ свою Батьківщину люблять добровольці. Адже тільки за таких умов можна поставити суспільне вище особистого здоров’я, інтересу, навіть свого життя.
Так у квітні 2014 року тисячі справжніх чоловіків рушили на захист України, не маючи ні військових навиків, ні навіть берців. Пам’ятаю, як ми по всьому місту скуповували для них кросівки, будь-які, аби тільки не білі чи жовті. Надсилали їм форму, яку вдавалось віднайти у Польщі чи на торговиці, футболки, шкарпетки, їжу… А потім запит пішов на тепловізори, бо та сторона це мала, а отже мала значну перевагу.
А потім був ранок 24 лютого 2022 року. Мене лихоманило увесь час, поки не побачила довжелезну чергу до військкомату чоловіків, які не тримали зброю вже десятиліттями, ще від завершення строкової служби… а хтось і жодного разу. Але вони стояли: з відчуттям “пан або пропав”, готові до будь-якого розвитку подій. Тільки прошу ніколи за жодних обставин не говорити про захисників, буцімто вони були готові “віддати життя за Україну”. Ніхто при своєму розумі життя не віддає. Це не кубок, це дуже цінний дар, єдиний шанс, бо другого туру нема… Добровольці йшли ЗА життя, вони готові були ризикувати, терпіти труднощі й надлюдські випробування якраз для продовження життя на своїй землі. Левова частка цих відчайдух донині в лавах ЗСУ, НГУ, ГУР чи прикордонній службі. Але чимало з них у горнилі подій втратили здоров’я, та все одно продовжують підтримувати побратимів. Привітайте їх сьогодні щирим словом, подякуйте без зайвого пафосу, по-людськи, від душі.
Тисячі цих найкращих людей загинули при виконанні чи померли внаслідок підірваного здоров’я. Збережіть їхні світлі відважні обличчя у своїй пам’яті. Бо це ціна нашої не втраченої гідності, нашої свободи, нашого права нині говорити рідною мовою, не боячись, без наслідків. Це також наш вічний біль, бо навіть якщо перемога настала б негайно, у цю ж мить, – цих хлопців не повернеш. Адже вони – це ті, хто любов цю країну зовсім… назовсім загинули, лишилась тільки пам’ять про їхню відвагу. У День добровольця вшануйте їх молитвою над могилою Героя, у храмі чи вдома. Подзвоніть їхнім вдовам, матерям, батькам, сестрам.. Запросіть у гості, аби щирими обіймами і добрим словом підтримати цього дня.
Бо ті, хто з доброї волі стали на захист українців насправді зробили неможливе. Сьогодні часто можна зустріти насмішку з планів ворога захопити Київ за три дні. Та нічого тут смішного нема. Якби не ці відважні чоловіки й жінки, то так би й сталося. Згадайте, як з трепетом ми отримували звістки від Сил оборони: Україна протрималась 5 годин! Потім – 10, 24… Та ворог був уже на підступах до столиці. Зрештою, якби не ця згуртованість та жертовність, росіяни могли б здійснити свої плани висадити десант у різних регіонах України, і Коломия, як свідчать дані, також була у цьому переліку.
Тому не варто знецінювати перші дні війни, бо все трималося якраз на ініціативі відважних українців.
Ми з колегами щиро дякуємо кожному українському добровольцю: за Україну, за її волю, за честь, за славу, за народ. І за те, що зовсім люблять Батьківщину. Слава нашим Героям! Слава їхнім стривоженим матерям, дружинам, сестрам і дітям, які вимолюють у небес їм життя і здоров’я, які вірно чекають, вірять, моляться за мир і люблять своїх рідних… також зовсім, зо всім!
Наталка Сандецька
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, Viber та Instagram. Якщо маєте цікаві новини чи хочете замовити рекламу – пишіть нам на пошту kl.informator@gmail.com
