Дора не лише присілок, але й є зародком міста Яремче. Колишнє давнє селище розкинулось у долині річки Прут і на схилах гірських хребтів українських Карпат. Ця місцина здавна приваблювала людей своїми мальовничими краєвидами, гуцульським колоритом і цілющим повітрям.
Інформатор Коломия розповість історію гірського селища Дора.
Перші згадки про Дору як окремий населений пункт датуються XVII століттям, коли тут почали селитися родини, що займалися скотарством, лісорубством і ремеслами.
Селище Дора завжди було улюбленим для туристів, зокрема через зручне добирання та знаходиться між курортними Делятином та Яремче. Поселення розташоване на висоті 503 метри над рівнем моря. Як і на початку ХХ століття, Дора зараз є присілком до міста Яремче.
У ХІХ столітті неподалік Дори існувало ливарне підприємство, де виплавляли залізо з місцевої болотної руди на деревному вугіллі, яке виготовлялось біля урочища Білий Камінь. У 1894 році через селище проклали залізницю із Станиславова до с.Вороненко та побудували станцію, тоді наплив туристів почав зростати.
У 1911 році селище відокремилось від міста, що певною мірою спричинило туристичний бум. Адже, за 1912 рік там побувало понад 2 тисячі мандрівників, що досить велике число для Гуцульщини того часу. Місцеві підприємці почали активно зводити будинки та комплекси для відпочивальників, проте околиці все ще залишались відлюдними.
Листівка початку ХХ ст. Джерело: https://kamendvir.com.ua/articles/istoriya-yaremchanshini
До початку Першої світової війни в Дорі мешкало близько 2,5 тисячі осіб, а у міжвоєнний період селище отримало статус курорту. На той момент уже діяли ресторани, їдальні та шість пансіонатів на 100 номерів, де проживали здебільшого подобово.
Перевагою для туристів був триваліший туристичний сезон, який у Дорі тривав з середини травня до жовтня. Попри те, що навколишні гори невисокі, місцина все ще користувалась популярністю. Адже курорт мав свою спеціалізацію – реабілітація людей після важких недуг і гуцульська автентика. Якщо Криворівня була схована за схилами гір, то Дора стала культурним центром Гуцульщини.
З атракцій для відвідувачів у селі діяв Клуб літніх гостей Дори, там організовували групові прогулянки мальовничими місцями околиць. Також за додаткову плату можна було на фаетонах з’їздити до Яремчі, Татарова, Ворохти чи Микуличина. Гірські маршрути на гору Маковиця чи Чорногориця були, чи не найпоширенішим способом відпочити в тих краях.
За переказами назва села походить від ім’я власниці місцевої корчми – Дори Хайкині. Ще одна версія, що “дора” – це освячений хліб на кшталт паски або місця, розчищені від лісу під ріллю. Також останніми роками побутує думка виробничого походження назви села, буцімто це похідне від «дор», «дори», себто місця розчищені під ріллю: корчування – дорування кущів, пнів.
Дора і сьогодні є популярним місцем відпочинку, а сезон тут триває тепер круглий рік. У присілку діють приватні садиби, готелі й туристичні бази. Звідси починаються кілька маршрутів на вершини: Маковиця, Смерічок, Чорногорицю та Синячку.
У 2014 році церква Святого Іллі при студентському монастирі згоріла, а наступного року святиню відновили та освятили.
Вид на Яремче та Дору з гори Маковиця
Церква Чуда Святого Архистратига Михаїла
Частина матеріалу написана на основі інформації з книги Ірини Пустиннікової “Карпати. Коротка історія мандрів”.
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, Viber та Instagram. Якщо маєте цікаві новини чи хочете замовити рекламу – пишіть нам на пошту kl.informator@gmail.com 
