10 секунд польоту та шлях до Олімпійських ігор: історія літаючого лижника з Ворохти Віталія Калініченка
Стрибки з трампліна на телеекрані здаються швидкими й ефектними, але за 10-ти секундним польотом віч-на-віч із гравітацією стоять роки титанічної праці. Уродженець Ворохти Віталій Калініченко нині є одним із лідерів української збірної зі стрибків на лижах. Він кваліфікувався на дві Олімпіади та відверто називає свій шлях «божевіллям».
Як стрибуни "домовляються" зі страхом, чим жертвують заради кар'єри та чому Ворохта втрачає свій лижний потенціал розповість Інформатор Коломия.
Віталій Калініченко виріс у Ворохті — історичному центрі українських стрибків на лижах. У спорт 9-ти річним хлопчаком Віталія привів вітчим, Андрій Карпенко, який став його першим тренером. З маминою підтримкою та неабияким дитячим захопленням Віталій швидко втягнувся у процес.
Розпочинав свою кар'єру як лижний двоборець. У цьому виді Віталій Калініченко представляв Україну на міжнародних юніорських змаганнях та чемпіонатах світу з 2009 по 2013 рік. Втім у 2014 році повністю перейшов у стрибки з трампліна.
«Перехід був свідомим, тому що я багато втрачав позицій у лижних перегонах після вдалих стрибків. А коли стрибаю, то почуваю себе на своєму місці», — пояснює свій вибір Віталій.
У 2017-му він пробився на дорослий Чемпіонат світу, а справжній спортивний прорив стався ще через чотири роки. На світовій першості в німецькому Оберстдорфі у 2021 році Калініченко увірвався до топ-30, посівши історичне для України 29-те місце на великому трампліні. Цей політ остаточно закріпив за ним статус лідера збірної та став квитком на зимові Олімпіади у Пекіні (2022 р.), а згодом й у Мілані (2026 р.).
«Це екстремальний вид, але елегантний, з тонкими відчуттями аеродинаміки, швидкості, польоту. Під час відриву все відбувається дуже швидко», — ділиться спортсмен.
Перші для Віталія Олімпійські ігри в Китаї запам'яталися насамперед ковідними обмеженнями. Через позитивний тест на Covid-19 та карантин спортсмен не зміг виступити на класичному трампліні і зміг долучитися до змагань лише в другій їхній половині.
«Тоді під час ковіду ще нічого не було відомо до самого виїзду, — згадує Віталій. — Потрібно було здати тест: якщо "зелене світло" — то їдеш, якщо "червоне" — то ти не їдеш. Так я і не потрапив на малий трамплін в Китай, а полетів тільки на 125-метровий».
Але навіть за таких умов звістка про участь в Олімпійських іграх стала для спортсмена свого роду поштовхом. З роками олімпієць навчився контролювати емоції та не піддаватися тиску під час важливих турнірів.
«Я знаю, що кожен старт є важливим, тому й усі інші головні змагання нічим не відрізняються. Тільки відкриттям та атмосферою, але назва мені не заважає робити те, на що я здатний, — пояснює Віталій. — Навпаки, якщо це якийсь важливий старт, який проходить не кожного року, то я спокійно, зосереджено роблю все від себе, щоб показати якісні стрибки».
Аби показувати ці стрибки, Калініченку доводиться постійно тренуватись і майже весь час проводити далеко від дому. Тренування української збірної проходять переважно на сучасних базах Європи, тоді як рідна Ворохта відстає у технічному плані самих трамплінів.
«Реконструкцію приземлення зробили, але гора розгону залишилась як була на 90-метровому трампліні, і вона не відповідає приземленню. Градуси нахилу та лижня не дозволяють підготуватись якісно до міжнародних стартів».
Читайте також: Польоти над Карпатами: на трампліні олімпійського зразка К-90 відбувся «Кубок Висоти»
Щоб Прикарпаття знову могло приймати стрибунів високого рівня, потрібні капітальні зміни. Віталій пояснює, що старі гори розгону треба знести і побудувати нові, а дитячі трампліни — повністю переробити.
«Потрібен ретрак для робіт зі снігом, снігові гармати, новітній канатно-крісельний підйомник, — перелічує спортсмен. — Арена для глядачів, які будуть вболівати за спортсменів. Потрібен нормальний ігровий та силовий зал для тренувань, роздягальні».
Кожна перемога та спортивне визнання має свою ціну. На запитання про найбільшу життєву пожертву Віталій відповів:
«Для мене це обмежений час бачитись, бути з сімʼєю, рідними та близькими».
Тож не дивно, що найпоширеніший міф, який він чує від далеких від спорту людей, звучить дуже прозаїчно: «Нормальна людина на таке не піде». Цей тернистий шлях справді вимагає по-справжньому міцного характеру.
Попри всі складнощі, зупинятися Віталій Калініченко не збирається. Загадувати про свою третю Олімпіаду він не береться, проте зазначає, що "ціль — перемогти". А молодим спортсменам, які тільки починають свій шлях, залишає головну пораду:
«Не треба боятися ставити високі цілі перед собою. Розумійте, що ціль — це план покрокової праці, — наголошує Віталій. — Без впевненості та терпіння немає нічого "вже і сьогодні". У карʼєрі спортсмена це чітка і свідома праця, дисципліна. Боріться — поборете, вам Бог допомагає».
Вже незабаром Віталій Калініченко розпочне новий змагальний сезон, де знову відстоюватиме своє місце у світовій еліті стрибків з трампліна.
Усі фото, використані в матеріалі, надані Віталієм Калініченком з особитого архіву.
Ми працюємо завдяки підтримці читачів
