15 тисяч порцій борщу в день: історія франківця Романа Дорожівського, який годував "майданівців"
Дванадцять років тому на Майдані Незалежності у Києві сотні тисяч українців вийшли проти дій влади. На морозних вулицях під час Революції Гідності поруч із барикадами кипіли казани: саме там франківець Роман Дорожівський створив кухню, яка щодня годувала тисячі людей.
Розповідає Інформатор Коломия, посилаючись на Інформатор Івано-Франківськ.
Журналісти Інформатора Івано-Франківськ поспілкувались з Романом Дорожівським, мешканцем Франківська, який взимку 2013–2014 років взяв на себе одну з найскладніших, але життєво необхідних ролей — організацію харчування для протестувальників.
До чого тут Ленін?
У сім’ї пана Романа з дитинства плекали українські традиції та неприйняття радянської системи.
"Попри те, що це була доба комунізму, ми з дитинства знали, що таке коляда, ми ходили у вертеп, попри те, що нас там лякали воронками поліції, тодішньої КДБ, ми все одно робили своє. Тато вечорами нам співав пісень, розповідав історію", – ділиться чоловік.
А у 1990 році юний Роман разом із друзями влаштував "декомунізацію" та повалив погруддя Леніна біля школи.
"Ми зв’язали два канати докупи, нас там було чоловік десять, закинули йому на шию, стягнули погруддя, завалили. На другий день в селі кіпіш, але погруддя так і не відновили", – згадує Роман Дорожівський.
Будучи студентом, Роман зареєструвався як підприємець і вирішив організувати власний бізнес. Молодик пробував різні напрями бізнесу. Зрештою зупинився на хлібопекарстві:
спершу допомагав родичам з розвезенням хліба, працював реалізатором на хлібокомбінаті та водночас розвивав власне виробництво. Саме обладнання з цієї пекарні стане ключовим на Майдані.
"То були 90-ті, тоді темою було поїхати в Польщу щось привезти, тут продати. Але в якийсь момент, після чергової поїздки, коли я три дні і три ночі на морозі просидів в машині, я сказав, що більше за кордон не поїду. І я дійсно до 2011 року за кордоном не був", — ділиться пан Роман.
"Майдан для мене почався 1 грудня"
"Для мене Майдан почався не 21 листопада, він для мене почався 1 грудня. Тоді, коли 30 листопада побили дітей, мені написав смс-ку мій племінник з Києва, каже, ти бачив? А я кажу, що бачив? Ну я реально телебачення майже не дивився, в інтернеті рідко бував. Тут каже, дітей побили, приїжджай", – згадує майданівець.
Тож 1 грудня він разом з братом був уже в Києві. На кухні Будинку профспілок вони вперше побачили, чим годують протестувальників. Сотник із позивним Ведмідь запропонував їм узятись за приготування повноцінної гарячої їжі. Власне, тоді й виникла ідея організувати для людей гаряче харчування.
300 літрів борщу у фонтані
3 грудня з Франківська привезли 300-літрову чашу для замішування тіста — і встановили просто у фонтані, де можна було варити на відкритому вогні.
"Щоб зварити 300 літрів борщу, туди треба багато начистити, багато насипати. І ми так сидимо, всі ходять, дивляться, на нас, як на придурків, – сміється пан Роман. – Були ми з братом і двоє-троє ентузіастів, які повірили в нашу історію. Ну, одним словом, ми це ріжем, ріжем, ріжем, нарізали, почали варити, зварили. І в нас стоїть черга там 100 чоловік, і вона не закінчується, і борщу менше не стає. Це не каструлька, а один казан – це приблизно тисячу гарячих порцій.
І після того в нас уже повірили, і тоді, я пам’ятаю, буквально на наступний день, в нас вже депутати Верховної Ради прийшли помагати нам нарізати. Зразу з’явилися телеканали. Вже наступного дня була купа продуктів, купа допомагальників. І все це продовжується у фонтані", — пригадує пан Роман.
Кухня на 15 тисяч порцій на день
Невдовзі на Хрещатику встановили великий військовий намет. Там Роман з командою облаштували повноцінну кухню.
"Там ми все розклали, ще довезли казанів. І у нас на піку було два казани на 330 літрів, в одному ми варили борщ, або першу страву якусь іншу, а в другому – чай. І 5 казанів в нас було на 140 літрів. Ми за один раз готували 960 кілограмів або літрів гарячої їжі. І ми умудрялися протягом дня три рази це все готувати, триразове харчування. Це приблизно 15 тисяч порцій в день ми видавали на-гора. Насправді це була дуже важка фізична праця", – розповідає чоловік.
Люди працювали тоді цілодобово. Жінки вночі готували продукти, а кухарі — від ранку до пізньої ночі.
"Ми готували перше, друге, салат, компот… Ми навіть експериментували, щоб на святий вечір, або у пісні дні, середа і п’ятниця, ми варили, з риби юшку, грибну юшку. На святий вечір я варив величезний казан кут", — каже франківець.
Морози, дрова і дим
Погода стала серйозним випробуванням для протестувальників. Температура повітря опускалась нижче 20 градусів.
"Жінки, пам’ятаю, почистили буряк. Вони його труть, поки дотерли, він вже в глибу змерз. Ми фактично оце потім з того варили, – розповідає франківець. – Ми так палили, що граніт біля казана був такий гарячий, що ти коли стояв там довше хвилини, у тебе капці загорялися. Бо по-іншому воно б не закипіло на такому морозі", — зазначає пан Роман.
Люди, які творили Майдан
На імпровізованій майданівській кухні поруч із Романом опинилися люди з різних куточків України, і кожен залишив по собі теплий слід. Серед них — професор із Хмельницького, який щовихідних долав сотні кілометрів, щоб допомогти з найважчою роботою — мити важкі казани. Були й жінки з Тернопільщини, які, приїхавши всього на день, за одну ніч начистили всі овочі, залишивши після себе зразковий порядок. Чи дідусь, що тихо поклав на стіл пів буханки сірого хліба та шмат ковбаси, поділившись крайнім.
Вир подій 18 лютого
Під час штурму, 18 лютого, Роман Дорожівський перебував в Івано-Франківську і от-от мав їхати до Львова. Проте йому подзвонили і розповіли про події на Майдані. Тоді дружина Романа була категорично проти того, щоб її чоловік їхав до Києва.
"Вони вже попередньо з дружиною брата зговорилися: якщо твій брат не їде, ти не їдеш. Кажу, добре, якщо так, то так, – усміхається пан Роман. – Ми під’їжджаємо до його будинку, брат вийшов, сказав вдома, що сміття виносити, в тапочках. Так в тапочках і поїхав. Вже не було чого казати. Ми сіли, поїхали, загрузили, що треба, людей ще взяли".
Поки чоловіки добирались до Києва, багато друзів і знайомих питав чи можна доїхати до столиці. Однак більшість з них так і не поїхали...
"Приїхали ми на Майдан, ідемо до кухні. І така картина. Сидить хлопчина без двох ніг в інвалідному візку і допомагає з бруківкою. Тримає ту, що розбирають. Ось так, ті „я хотів, я не хотів”, а чувак приїхав", – згадує Роман Дорожівський.
То вже зовсім інша історія...
Кухня "Світлиця", яку облаштували під стару хату, вир лютневих подій не зачепив. Навіть нічого не вкрали.
"У нас були заборонені алкогольні напої, я слідкував за цим. Але в мене була ничка з пивом, мені привезли доброго крафтового пива, я собі десь там після важкої роботи міг дозволити випити келих пива. І який парадокс, що все навколо вигоріло, все було розвалене, я приходжу на свою ничку, а там моє пиво стоїть, ніхто його навіть не випив", – з усмішкою ділиться Роман.
У березні Роман повернувся додому, але довго не міг оговтатись — виявилось, що на Майдані він переніс інфаркт "на ногах". Втім, улітку почалось АТО, і багато знайомих з Майдану вирушили на фронт. Допомога їм стала наступним етапом його волонтерства.
Читайте нас у Facebook
