На розі Ринкової площі та вул. Мазепи неподалік універмагу стоїть кам’яниця, що бачила більше, ніж будь-хто з нас. Вона чула дзвін льокальки і крики торговців, пережила Австро-Угорщину, Польщу, радянську добу і незалежну Україну. Її фасад, прикрашений ліпниною, і сьогодні береже відлуння кроків коломиян, які заходили сюди за цукром, хутром чи просто новинами. Мало хто знає, але це одна з небагатьох споруд середмістя Коломиї, що належала українцеві.
Що приховують ці мури? Це для читачів Інформатора досліджував коломиєзнавець, молодший науковий співробітник Музею історії міста Коломиї Ілля Криворучко.
До теми: Приміщення на розі вул. Мазепи та площі Ринок влада продає з аукціону

Австрійська кам’яниця, найімовірніше, була збудована наприкінці ХІХ ст.
До наших днів збереглись фотографії 1890-х років. У процесі дослідження вдалося знайти давні адреси будинку – пл. Ринок, 17 та вул. Легіонів, 1.
Вперше свідчення про цю будівлю за адресою пл. Ринок, 17 зафіксоване в довіднику «Skorowidz przemysłowo-handlowy Królestwa Galicyi» за 1906 рік, де є факти про крамницю з продажу «пшеворського цукру (від міста Переворськ, що тепер належить Польщі, авт.), цикорію братів Ромашкана з Городенки і Фаста та Віттмаєра з Тарнува, цукерок фабрики «Confiserie Union» зі Львова», власником якої був Йозеф Ледерфайнд. Доказом цього є листівка, де зображений будинок із крамницею Ледерфайнда на 1 поверсі.

У довіднику «Skorowidz przemysłowo-handlowy Królestwa Galicyi» за 1913 рік є факт, що в крамниці продавалися «цукерки з фабрики Брандштетера і Соболевського».
За даними Яд Вашема, народився власник у Коломиї в 1873 році. За професією був купцем. Одружився на Тоні нее Палкер, і в подружжя народилося 4 дітей: Меїр, Гершон (потім став лікарем), Роза і Шуламіт. До Другої світової війни жив у Коломиї. Загинув під час Голокосту в 1942 році, імовірно, у коломийському гетто.

Зі збірника «Wydawnictwa informacyjno-adresowe przemysłu polskiego» за 1923 рік дізнаємося, що в будівлі розташовувалася гарбарня братів Авнер.
У довіднику «Skorowidz przemysłowo-handlowy Królestwa Galicyi» за 1913 рік зафіксоване свідчення про кузню єврея Герша Дрешера. Ця кузня існувала і в часи польської окупації, про що свідчить довідник «Księga adresowa Polski (wraz z w. m. Gdańskiem) dla handlu, przemysłu, rzemiosł i rolnictwa» за 1926-1930 роки.

У довіднику «Księga adresowa Polski (wraz z w. m. Gdańskiem) dla handlu, przemysłu, rzemiosł i rolnictwa» за 1930 рік є свідчення про магазин у будівлі Францішека Бугайського. Про це свідчить також газета «Tygodnik Pokucki Zjednoczenie» за 5 липня 1928 року, де продавали закордонне вино «Gronowe». Вперше про його магазин є в довіднику «Skorowidz przemysłowo-handlowy Królestwa Galicyi» за 1913 рік за адресою вул. Архикнязя Рудольфа, 3 (зараз – вул. Мазепи).

У книжці Степана Андріїшина "Коломия у міжвоєнний період 1919-1939" зазначено, що, власником кам’яниці був українець Йосиф Юрчишин (пол. – Jozef Jurczyszyn).
Він згадується в оголошенні календаря та шематизму Покуття «Kołomyjanin» 1925 року: «Заклад із монтажу газу та води Йозефа Юрчишина в Коломиї, пл. Ринок, 15, виконує всі види монтажу та ремонту газових та водопровідних ліній. Запасні частини є в наявності на складі. Філія в Снятині, пл. Ринок».
Про нього також є свідчення в газеті «Tygodnik Pokucki Zjednoczenie» за 17 червня 1928 року як члена суду присяжних. За фахом був механіком. А в тій ж періодиці за 14 липня 1929 року був зазначений як жертводавець на польську народну бурсу (5 злотих).
У кінці 1930-х років розташовувалася в будівлі крамниця хутра М. Л. Вайтца, про що свідчить телефонний довідник «Spis Abonentów sieci telefonicznych Państwowych i Koncesjonowanych w Polsce (z wyjątkiem m. st. Warszawy)» за 1939 рік.
У газеті «Tygodnik Pokucki Zjednoczenie» є оголошення, де розповідається про цю крамницю: «На зимовий сезон шуби та хутряні шкури за дуже доступними цінами та вигідними умовами погашення. Усі роботи в рамках кушнірства виконуються в найкоротші терміни під наглядом першокласних професійних сил». У газеті «Głos Pokucia» за 18 грудня 1938 року вказана дата заснування крамниці – 1902 рік.

Після Другої світової війни в будинку містився гуртожиток робітників цегельних заводів №1-2, про що засвідчує радянська міська газета «Червоний прапор» за 29 квітня 1948 року.
У попередніх випусках цієї ж газети знайдемо згадку про те, що в часи світової війни частина цього будинку була пошкоджена. У 1960-х роках розташовувався там відділ кадрів міськкторгу («Червоний прапор, 16.05.1967»), а пізніше — бюро побутових послуг.
За даними Інформатора, раніше тут діяла Коломийська станція братства ОУН-УПА Карпатського краю під керівництвом Героя України, сотенного Мирослава Симчича, який помер 18 січня 2023 року.
Приміщення потребує поточного та капітального ремонту. Тут є електроосвітлення та газопостачання. Всі комунікації є в будинку.
Також тут розміщувалось Коломийське відділення Всеукраїнського об'єднання ветеранів та інші організації. Зараз 2 поверх — житловий, а перший займають крамниці та магазини.
Приміщення І поверху цієї споруди дотепер належать громаді, але нині продаються з аукціону.
Так, щонайменше 3,2 млн грн хоче виручити міський голова Коломийської ТГ за продаж комунальної власності. Йдеться про нежитлові приміщення у будинку на вул. Мазепи, 1. Понад 87 м² підуть з молотка 20 листопада.