Етюди про місто давнішнє і теперішнє | Блог Дмитра Карп’яка

Так, саме в ці хвилини десь далеко від нас могли вибухати московські ракети й живцем горіти українці. Так, настрій багатьох наших братів зі Сходу святковим аж ніяк не назвеш. Але кому з коломийців дозволяло здоров’я вистояти в спеку просто неба з дарами близької осени, ті прийшли до собору. І водили діток до розікладених продавцями яток вздовж Театральної аж до Кобринського, що біля музею писанок з риштуванням після буревію.

І сумно похитували головами на «стометрівці», де звичних попередніми роками продавців замінили портрети полеглих на війні воїнів.

День міста, якщо дотримуватися традиції суто радянської, Коломия відзначила на 785 році з часу першої писемної згадки. Проте це не свідчення справжнього віку міста. Як запевняє «Енциклопедія Коломийщини», уже в XIII ст. воно було відомим для сусідів середньовічним містом. А велике людське поселення, як дослідив археолог Я. Пастернак, розташовувалося в околицях нинішнього села Корнича ще в 2.500-2.000 рр. до Різдва Христового. Уявляєте, наскільки ми древній, автохтонний на цих землях народ!

До речи, археологічні розкопки на цих місцях тривали не лише за часів Я. Пастернака, в 1930-их, але й пізніше. Колишній голова колгоспу Р. Княгницький, наприклад, згадує, що колгоспові доводилось допомагати робітникам на розкопках технікою. І в подяку за допомогу археологи відсипали йому з викопаних в урочищі Гнилець біля Пилипів керамічних посудин трохи  жита і ячменю. Презент був настільки предковічний, що зерно на відкритому повітрі швидко почорніло й стало порошкоподібним.

***

Мало кому відомо, що за радянської влади Коломия мала шанс потрапити до списку міст-пам’яток містобудівного мистецтва XVIII ст. В усякому разі такий задум у місцевих урядовців був, та домогтися його практичної реалізації не зуміли.

Щоб і зберегти, і водночас додати середмістю більшого шарму, влада вирішила тоді оголосити конкурс на найкращий проєкт забудови центру. Бо чого там приховувати, ні райвузол зв’язку, ні центральна райбібліотека явно не прикрашають архітектурне обличчя міста.

Отже, конкурс. Першу премію отримав проєкт львівських реставраторів. За словами тодішнього архітектора Л. Тимофіїва, це був не звичайний проєкт, а справжня наукова праця. Реставратори визначили цінні й нецінні будівлі, продумали інженерні мережі, конфігурацію забудов, вставки, тобто як і чим заповнити вільну між будівлями територію…

Але… Як не реалізували ідею з надання Коломиї міста-пам’ятки XVIII ст., так і не рушила справа з оновленням центру. Жодної будівлі згідно з проєктом львівських реставраторів не було споруджено.

Причина, найімовірніше, в тому, що комуністичній партії було не до таких буржуазних витребеньок, як естетичний архітектурний комплекс коломийського середмістя. Молоді люди всіма правдами й неправдами втікали з сіл у міста, а жити в місті було ніде. «Дайош економне і масове житлове будівництво!» - кинула клич партія. Вийшла в світ постанова центрального комітету компартії про необхідність боротьби з надмірностями в архітектурі. Як наслідок, виростали в Коломиї нові мікрорайони на нинішніх вулицях Бандери, Лисенка, Богуна… Бетонна плита на плиту – і дев’ятиповерхова хата для прожиття готова.

До речи, я теж одержав наприкінці 1970-их трикімнатну квартиру на Богуна. Восени після дощів стіни бралися пліснявою, взимку ми з дружиною і дітьми мерзли, але почувалися щасливими. (Ще щасливіший я нині попри те, що мешкаю, спродавши квартиру, у відреставрованому особнячку на занедбаній вулиці Примака, яка ніколи не бачила асфальту).

*** 

Треба визнати, що перший демократичний уряд Коломиї взявся облагороджувати обличчя середмістя. Принаймні на рівні розмов і депутатських суперечок. Сприяли цьому початки приватизації й комерціалізації. Новоявлені бізнесмени зразу ж відчули, що репутація має тісний зв'язок з офісом у центрі. Що солідніша фірма, то центральніший має мати офіс, ось так.

Голова міськради В. Машталер був не проти, щоб підприємці забудовували середмістя. Головний архітектор В. Мицай – також. Але при умові: виділяємо не земельну ділянку для будівництва, а даємо дозвіл на проєктування. І щоб майбутня будівля органічно вписувалася в навколишню архітектуру.

Окрему думку мав з цього приводу, пригадую, нині покійний депутат Ю. Городиський. Забудовувати центр, доводив, категорично не можна, оскільки інженерні мережі й без того не працюють як слід, а ми ще більше їх завантажимо. У Дрездені он німці після війни обмежилися тим, що всього лише обгородили руїни, бо наразі не почуваються настільки заможними, щоб реставрувати знищене. Потрібно розібратися, наполягав депутат, що це за приватне підприємство хоче будуватися. Побачимо, що воно заслуговує на землю, - не продаваймо її, а даймо в оренду. Причому плата за орендовану землю й приміщення має бути такою, щоб місто отримало можливість узятися за реставрацію старих будівель.

***

Як той, хто ще пригадує квітковий годинник під рестораном «Черемшина» або симпатичний скверик з фонтанчиком біля СШ № 9, не можу не визнати, що наше місто останніми часами невпізнанно змінилося. Воно інтенсивно розбудовується, причому на багатьох фасадах новобудов око просто-таки відпочиває. Мешканець колишньої вулиці Жовтневої, скажімо, навряд чи впізнав би свою нинішню вулицю Гетьмана Мазепи, повернувшись з якихось довготермінових мандрів. Або мешканець нинішніх бульвару Лесі Українки чи вулиці Шухевича… Капіталізм з усіма його вадами все ж посприяв тому, що люди стали заможнішими, суттєво побільшало в місті кав’ярень-барів- ресторанчиків, причому з пристойним обслуговуванням, не кажучи вже про дорогі й не дуже іномарки на вулицях…

Та це не означає, однак, що життя входить у береги. Тому що війна наразі зачіпає безпосередньо нас тільки боком. Ми ще маємо змогу усвідомлювати, яке це благо – ввечері лягати спати, а вранці прокидатися в мирній  і затишній Коломиї й брати в руки кошик для освячення дарів осени. Цінуймо те, що маємо, пані й панове. 

Матеріал підготував Дмитро Карп’як