Генерал Шухевич і змагання пливаків у Товмачику

І саме один з маловідомих прецікавих епізодів перебування Шухевича в с. Товмачику на Коломийщині описує в пропонованій статті журналіст Дмитро Карп’як.

Та перш ніж повести мову безпосередньо про героїчного генерала, бодай кілька слів про покійного нині мешканця Товмачика Василя Свірнюка. Вряди-годи він заходив, буваючи в Коломиї, в редакцію газети «Коломийський вісник», де я працював, і залишав нам списані характерним для тодішніх старших людей почерком листки з учнівського зошита. Ішлося в цих листках про події 1930-40-их років, що відбувалися безпосередньо на його очах. Дещо з принесених дописів ми давали до друку, дещо з різних причин у друк не потрапляло. Серед останніх, тобто недрукованих, був і цей збережений мною епізод.

Якось Свірнюк зайшов у редакцію, пригадую, помітно накульгуючи. Нарікав, що має потребу в лікарях, оскільки хоч і старенький уже, та не сидить без роботи, доглядає бика. Вгодована тварина наступила йому на ногу. Це були останні відвідини редакції цього охочого до письмових спогадів чоловіка про пережите ним як перед Другою світовою війною, так і після війни. А тепер – про самого Романа Шухевича і змагання пливаків. Змаганнями опікувався, за словами
Свірнюка, організатор ОУН на Станіславщині Степан Глібовицький з П’ядиків. Це було його завданням від Проводу ОУН – залучати сільську молодь до спортивних гуртків.

Отож 1936 року Глібовицький постарався і про створення такого гуртка любителів спорту в Товмачику. На папері спортовці вже значились, треба було випробовувати їх на ділі. Як саме? Та ось сама природа підказує. На товмачицькому відтинку Пруту було на ту пору глибочезне, метрів 4-6, плесо, причому довге, метрів на 600. Тут і змагалися між собою пливаки з Товмачика, Коломиї… Плесо стало настільки популярним, що українська преса оголосила 1937 року про намір організувати тут крайові пливацькі змагання.

Глібовицький привіз у село спеціальні канати і виділив Свірнюкові, як той запевняє в спогадах, 350 польських злотих для спорудження через річку двох трамплінів. Грошей, звичайно, було замало, щоб найняти для будівництва майстрів, тому братися за трампліни довелося самим спортсменам. Матеріал возили з лазів, тобто з мішаних лісів, що належали селянам.

Майстри ж подбали про дубову довбню, ковану залізом, з п’ятьма руків’ями. Важила довбня добрий центнер. Хлопці встановили на човнах риштування і взялися бити довбнею 8-і 6-метрові палі, залежно від глибини. Це була, як згадував Свірнюк, «пекельна робота». Вода зносила палі, човни весь час хиталися під напором п’ятьох мускулистих хлопців і довбні, що нею забивали палі. Не раз доводилося кидати довбню і стрибати навсібіч у воду. «Я ще ніколи в житті, - написав Свірнюк, - не бідував так, як тоді, і ніколи так не стомлювався».

Все ж за три дні трампліни вже стояли готові й непорушні. А в неділю Товмачик зустрічав на залізничній станції пливаків з цілого краю, приїхали навіть з Волині. У селі думали, що приїде 30-40 хлопців, не більше. А прибуло понад 200! Серед прибулих був - уявіть собі! – і Роман Шухевич, пізніший генерал і Головнокомандувач УПА. Як признався Свірнюк, він знав тільки те, що Шухевич обіймає високий пост в ОУН, та який саме, не знав.

Уперше він побачив Шухевича під час бійки українських студентів з польськими поліцянтами на відкритті надгробного пам’ятника Іванові Франкові й запам’ятав, як той відважно бився з поліціянтами.

Отже, на берегах Пруту зібралося тієї неділі чимало народу з Товмачика й навколишніх сіл. Люди захоплено спостерігали, як стрибають з трамплінів по 20 пливаків, щоб чимдуж подолати відстань 100, 200 й 400 метрів. Нагороди переможцям вручала чи не найвродливіша товмачицька дівчина. «Мені, - пише Свірнюк, - також припала нагорода – годинник «стопер». Люди на берегах ентузіастично співали «Ще не вмерла Україна».

Та ось змагання закінчились. Син товмачицького священника Роман Михайлів запросив до себе всіх учасників змагань на обід. Виступив з невеликою промовою і Шухевич.  Промовець сказав, за словами автора спогаду, що стоїмо перед новим розподілом світу, тож у вирішальний момент, щоб здобути свою самостійну державу, мусимо стати сильною фізично і духово нацією; мусимо виховувати молодь у спартанському дусі. До мети нас поведуть спорт і освіта. Бо ж недарма написав поет, що «в здоровім тілі здорова душа, де сила, там воля витає».

Оскільки на гостину до священника Михайлова треба було йти півтора кілометра попри Свірнюкове подвір’я, Глібовицький завів гостей у сад на яблука. Підійшов до яблуні й Шухевич. «А трампліни моцні були, - визнав. – Дякую вам».

Зайшла мова про загрозу з боку Німеччини. Глібовицький визнав, що він не вірить у здобуття Україною держави по перемозі німців. Шухевич на те всміхнувся й упевнено мовив, що німці збираються будувати свій райх від Балтики до Уралу, а ми будемо будувати свою Україну від Сяну до
Дону. «Його вольове обличчя і колючі сірі очі, - завершує розповідь Свірнюк, - випромінювали нездоланну енергію і силу волі. Хотілося вклонитися цій незвичайній людині».

Матеріал підготував Дмитро Карп’як

Ми працюємо завдяки підтримці читачів

Підтримай незалежну журналістику!

Підтримати