Історія Фатовця: від багатолюдного села до тиші сьогодення
Фатовець — село з понад чотирьохсотлітньою історією, де кожна вулиця пам’ятає інші часи: багатолюдні подвір’я, дитячий гул біля школи та недільні служби у храмі. Сьогодні ж тут панує тиша, яку зрідка порушує звук автобуса до Коломиї. Попри занепад, у Фатовці досі живе пам’ять — у старих будівлях, у кількох мешканцях і в історії, що не зникає.
Розповідає Інформатор Коломия.
Село Фатовець, історично відоме як Фатівці, розташоване за 18 кілометрів від Коломиї. Його територія займає 594 гектари. Перша писемна згадка про населений пункт датується 1598 роком — відтоді минуло вже 428 років.
Походження назви села й досі оповите легендами. За однією з них, у цій місцевості колись оселилися розбійники, які втекли від покарання. Щоб вижити, вони нападали на довколишні господарства й "хватали" усе, що потрапляло під руку — звідси нібито й пішла назва Фатовець. Інша легенда пов’язує назву з невеликим потічком із джерельною водою — Фатівчиком, який протікає через село. А за третьою версією, колись мешканці цієї місцевості славилися як вправні майстри у різних ремеслах — фахівці, від чого й могла походити назва Фатівці.
Колись Фатовець був жвавим селом. У 1858 році тут проживало 414 людей, а вже у 1880-му — 740 мешканців. У міжвоєнний період кількість населення залишалася стабільною: у 1931 році в селі налічувалося 745 жителів, з яких 66 були школярами. У 144 дворах вирувало життя, працювали господарства, лунав дитячий сміх.
Сьогодні ж картина інша: понад 70 дворів пустують, залишилося лише 3–4 корови, закрили магазини та школу. Населення стрімко скоротилося — ще у 2018 році тут проживало 310 людей, а нині життя підтримують лише поодинокі мешканці. Єдиним стабільним зв’язком із містом залишається автобус, який курсує до Коломиї шість разів на день.
Важливу роль у житті села завжди відігравала освіта. Однокласову школу тут відкрили ще у 1901 році — тоді навчання велося польською мовою. З 1914 року почали викладати українською, а згодом школа діяла при церкві Різдва Пресвятої Богородиці. У 1969 році збудували нове приміщення, де розмістили бібліотеку, ФАП, клуб і початкову школу. Проте 13 років тому школу закрили і це стало однією з найболючіших втрат для громади.
Серцем духовного життя села завжди був храм. Перша церква у Фатівцях згадується ще у 1793 році — вона була дерев’яною, але з часом занепала і зруйнувалася. Лише у 1988 році громада розпочала будівництво нового храму, який освятили у 1995 році. Сьогодні церква Різдва Пресвятої Богородиці залишається одним із небагатьох місць, де збираються люди.
У різні періоди Фатовець мав і своє виробництво. У селі діяв водяний млин родини Броневичів. У 1940-х роках тут почали видобувати торф — спочатку вручну, а згодом механізовано. Це була важка праця, яка давала людям хоч і невеликі, але стабільні заробітки. Видобуток тривав до кінця 1970-х років.
Після війни у селі створили колгосп імені Шевченка, який став основою місцевої економіки. Сьогодні ж від колишньої господарської активності залишилися лише поодинокі згадки та невелике агропідприємство, що ще підтримує життя у Фатовці.
Попри все, у селі ще функціонують бібліотека, клуб і храм. Бібліотечний фонд налічує понад 5,5 тисячі видань — це своєрідний культурний осередок, який тримається всупереч часу. Біля церкви стоїть стара капличка 1939 року, поруч — цвинтарі: старий і новий, відкритий у 2011 році. А у 2010-му в селі спорудили могилу “Борцям і мученикам за волю України”, вшанувавши тих, хто боровся за незалежність.
Фатовець сьогодні — це село, яке живе спогадами і водночас намагається втриматися у теперішньому. Тут усе ще є життя, але воно тихе, повільне і трохи сумне. Це місце, де історія відчувається у кожному подвір’ї, а майбутнє — під питанням.
Слідкуйте за нами в Instagram
