Історія косівської спілки "Гуцульське мистецтво"

Інформатор Коломия розповість історію мистецької спілки Косова.

Уявіть собі Гуцульщину початку XX століття. Саме тут, у Косові, у 1922 році виникла спілка "Гуцульське мистецтво" — підприємство, що мало змінити обличчя українського килимарства. Заснував її не художник, не купець, а педагог і патріот — Михайло Куриленко.

Здавалося б, як людина без підприємницького досвіду могла створити таку потужну мистецьку силу? Відповідь — у завзятті, далекоглядності та глибокому розумінні національного духу.

Народжений у бідній родині на Чернігівщині, Куриленко здобув освіту, пройшов визвольні змагання і врешті оселився в Косові разом із хворою дружиною. Саме цей переїзд став точкою відліку для створення легендарної спілки. Косів на той час був не лише центром торгівлі, а й осередком народного мистецтва: гончарства, вишивки, ткацтва.

Куриленко побачив у гуцульських майстернях щось більше, ніж ремесло — він побачив культуру. Попри те, що він не мав хисту до будь-якої підприємницької діяльності, йому вдалося організувати спілку "Гуцульське мистецтво".

Народження "Гуцульського мистецтва"

13 вересня 1922 року — офіційна дата створення спілки. З початковим капіталом у два мільйони марок і командою однодумців Куриленко береться до справи: об’єднує кустарів, організовує виробництво, налагоджує постачання вовни, закуповує ткацькі верстати. Уже в перший місяць на чотирьох верстатах виткано 20 квадратних метрів килимів — невеликий обсяг, але важлива подія для українського прикладного мистецтва.

Цікаво, що Куриленко відмовився від фабричної вовни, натомість обрав ручне прядення та фарбування виключно натуральними барвниками — від цибулевого лушпиння до звіробою. Це не просто килими — це частинки природи, втілені у візерунок. А сам же орнамент, чоловік збирав по всій Галичині, зокрема відвідував музеї та скуповував давні зразки.

Популяризація діяльності спілки

Плани у спілки були доволі грандіозні. Тут планували створити музей, школу народного промислу, проводили виставки й популяризували гуцульські вироби в Україні та за кордоном.

Уже 1930 року у Львові відбулася велика виставка, де були представлені килими, вишивки, різьба. Успіх був неймовірним — вироби купували просто з експозицій. І не лише українці: замовлення надходили з Варшави, Америки, Канади, Німеччини.

Участь у спілці була рівноправна

До спілки долучалися талановиті художники: Гординський, Бутович, Ковжун, сестри Кульчицькі. Вони не копіювали, а інтерпретували гуцульський стиль, додаючи нові мотиви, залишаючи автентичність. Килими мали назви: "Пташечки", "Гуцул", "Грибики", "Король". Це був справжній ребрендинг народного мистецтва.

Не менш важливо — участь жінок. Дружина Куриленка, Валентина, організувала мережу надомниць-вишивальниць. Вони створювали сорочки, рушники, обруси. А ткалі з Ладичина виготовляли килими-копії музейних експонатів у пастельних тонах — справжні мистецькі перлини.

Спроба стерти ім’я

Що цікаво і водночас трагічно — у радянський період ім’я Куриленка та сама спілка опинилися під забороною. Їх згадували хіба що з насмішкою. Влада прагнула стерти сліди самобутньої ініціативи, яка не вкладалась у рамки соціалістичного реалізму.

У вересні 1939 року, коли радянські війська окупували Галичину, Куриленка арештували. Після короткочасного звільнення — знову арешт. Цього разу — остаточний. У грудні 1939 року його закатували в тюрмі НКВС.

Його спадщина живе і досі

Можливо сьогодні для когось ім’я Куриленка нове, але справа його точно відома всім. Діяльність жива, навіть попри трагедію. На базі його майстерні створили артіль імені Шевченка, пізніше — фабрику "Гуцульщина". Майстерність, стиль, дух — не вмерли. Вони передавалися від покоління до покоління, зберігалися в тканинах, різьбі та вишивці.

Частина матеріалу написана на основі інформації з Літературно-мистецького альманаху Алкос.

Матеріал підготувала Павлюк Віолетта

Читайте нас у Facebook

Завжди оперативні новини Коломиї. Підпишись 👇

ПІДПИСАТИСЯ