Коли театру ще не було: де коломияни побачили перші українські вистави
Вісім днів поспіль Коломийський театр збирав повні зали, знайомлячи коломийського глядача із новими виставами театрів Києва, Харкова, Полтави, Чернігова, Ужгорода, Миколаєва, Тернополя та Івано-Франківська. А поки вщухають оплески ХV театрального фестивалю "Коломийські представлення" Інформатори Коломиї розповість, де прихистилась Мельпомена, коли гонорова Коломия ще не мала свого професійного театру. І допоможе нам у цьому нова книжка Богдана Волошинського.
Цикл статей за матеріалами книги Богдана Волошинського
Частина перша
Коли театру ще не було: де коломияни побачили перші українські вистави
Коломия увійшла в історію українського театру ще 1848 року. Власного театрального будинку місто тоді не мало, однак це не завадило місцевим аматорам зіграти виставу, яку вважають першою українською публічною світською виставою в Галичині. Де саме стояла та перша сцена, історики не знають і досі.
Перша вистава і перша загадка
8 червня 1848 року в Коломиї відбулася прем’єра «комедіо-опери» отця Івана Озаркевича «Дівка на відданню, або На милування нема силування». Це була переробка «Наталки Полтавки» Івана Котляревського, а зіграла її аматорська трупа під мистецьким проводом Алоїза Ляйтнера.
Саме з цієї події починають відлік українського театрального життя не лише в Коломиї, а й у Галицькому краї. Вистава стала першою відомою українською публічною світською театральною постановкою в Галичині. Та є одна прикра деталь: адреси, за якою того дня зібралися актори й публіка, історія не зберегла.
Про атмосферу вечора свідчить лист отця Йосафата Кобринського до Якова Головацького. Богдан Волошинський наводить у книзі коротку, але промовисту цитату: «З театру іду і зо мною кількасот русинів самих веселих».
Отже, йшлося не про камерну забаву для кількох знайомих. На виставу прийшли сотні людей, а її учасники й глядачі виходили з театру в піднесеному настрої. Для Коломиї середини XIX століття така публіка була справді чисельною.
Поручник і священник: театральний тандем
У коломийському австрійському гарнізоні служив офіцер Алоїз (Алоїзі) Ляйтнер. На тлі інших військових, чиє дозвілля часто обмежувалося шинками та азартними іграми, Ляйтнер виділявся своєю пристрастю до високого мистецтва і шекспірівської драматургії (зокрема, мрією про роль Гамлета)
Свій шанс Ляйтнер отримав у 1848 році, коли священик Іван Озаркевич запропонував поручникові очолити новостворений Коломийський український аматорський театр. Алоїз погодився стати режисером. Незабаром поставили першу виставу – «Дівка на виданню, або На милованнє нема силування». Це була п’єса Котляревського «Наталка Полтавка», яку Озаркевич спеціально адаптував для галицьких глядачів.
Народження першого міського театру гаряче підтримали глядачі, вистави мали успіх, режисер навіть звільнився з війська. І хоча через кілька років аматорський театр закрився, традиції виявились невмирущими і згодом він відродився вже як професійній.
Сцена просто неба чи у стодолі
Де могли розмістити стільки глядачів? Тогочасна Коломия була забудована переважно дерев’яними й доволі тісними спорудами. Більші криті приміщення мали здебільшого військове або господарське призначення: пакгаузи, комори, стодоли.
Тому Волошинський припускає: першу виставу могли показати на відкритому майданчику, де спорудили дощатий подіум. Якщо подія зібрала кількасот людей, такий варіант видається цілком можливим. Не відкидає автор і версії про якусь криту споруду, але достовірних відомостей немає.
У перших числах березня 1850 року трупа Алоїза Ляйтнера знову давала в Коломиї українські вистави. Цього разу вони, ймовірно, відбувалися вже у приміщенні, адже надворі була холодна пора. Та документи з адресою сцени також не знайдені.
Театр оселяється на площі Ринок
Певніші адреси з’являються від 1864 року, коли до міста почали регулярно приїздити мандрівні трупи з українським репертуаром. У травні чотири українські вистави дала польсько-українська трупа Костянтина Лобойка. А в серпні відкрив гастролі Руський народний театр товариства «Руська бесіда» під керівництвом Омеляна Бачинського.
Відомо, що цей театр виступав у залі німецького, або чиновницького, казино на другому поверсі будинку Самуїла Германа на площі Ринок. Нині встановити точне місце кам’яниці складно. Уже наступного року значну частину середмістя знищила велика пожежа, яка суттєво змінила забудову центру.
Тож одна з найдавніших відомих коломийських театральних адрес ніби є — площа Ринок, будинок Германа. Але показати на сучасній мапі конкретне місце вже не так просто.
Від казино до готельних залів
Аж до початку 1890-х мандрівні театри виступали у пристосованих приміщеннях — залах казино та готелів на площі Ринок. Ці будівлі не споруджували для театру, однак іншого вибору артисти й організатори не мали.
1877 року Руський народний театр під керівництвом Теофілії Романович грав у колишній залі товариства «Казино — ресурса». Упродовж грудня 1882-го — лютого 1883 року ця ж трупа виступала у «Галицькому готелі», але вже під проводом Івана Біберовича та Івана Гриневецького.
У різні роки коломийська публіка йшла на українські вистави до казино, готелю, приватного будинку чи іншої зали, яку вдавалося пристосувати. Театр у місті вже був — з акторами, репертуаром і сотнями глядачів. Не було лише одного: власного театрального будинку.
Мельпомена без постійної адреси
Перші десятиліття коломийського театру — це історія сцени, яка постійно переїжджала. Від невідомого майданчика 1848 року — до казино на площі Ринок, готельних залів і тимчасових приміщень. Частина цих адрес зникла у пожежах і перебудовах, частину вже неможливо встановити напевно.
Та найважливіше місто зберегло: пам’ять про виставу, після якої додому йшли кількасот веселих глядачів. Коломийська Мельпомена ще не мала власної оселі, але вже мала свою публіку. І саме вона крок за кроком наближала появу постійної міської сцени.
___________________
У наступній статті читайте про танці й вистави над магістратом: як сцена оселилася на третьому поверсі ратуші
