До Брустурів, що на Косівщині, із самого Косова їхати понад 25 хвилин. Від центру громади, Космача, — 10 кілометрів. І все б нічого, якби гірські дороги дозволяли рухатися з потрібною швидкістю. Та коли горить людська оселя, кожна хвилина на рахунку.
У третю свою експедицію до добровільних пожежних команд Інформатор вирушив у гірське село Брустури. Тут в обіймах Карпат місцеві чоловіки не шкодують ні сил, ні часу, аби в разі небезпеки допомогти людяим.
У Брустурах — 582 двори. Як годиться для гірського села, розкидані вони на великій площі. За словами старости, тут зареєстровано 1250 мешканців, але близько половини під час війни виїхали.
Свою добровільну пожежну команду вирішили створити за прикладом сусідньої Прокурави. Побачили, як місцеві добровольці допомагають у небезпечних ситуаціях, і взялися організовувати власну частину.

Восени 2024 року до команди зголосилися 15 чоловіків. Нині, кажуть у частині, через війну залишилося лише 6. Різні за віком, але зі спільною турботою: встигнути допомогти, вберегти людей та їхнє майно.
За майже 2 роки мали 7–8 виїздів. Начебто небагато. Та за кожним — чиясь оселя, господарство, речі, нажиті роками. Добровольці прибувають першими й починають гасити вогонь до приїзду інших підрозділів. Староста каже: зі своєю пожежною командою у селі спокійніше.

Очолює команду Михайло Мартищук. Щоб не втрачати часу, він першим прибігає до частини, сідає за кермо й дорогою забирає добровольців в узгоджених точках села.
Переодягаються вже в машині.


Свою пожежну машину тут ласкаво називають «Лялькою». Вона 1981 року випуску — цьогоріч їй 45. Та добровольці запевняють: жодного разу не підводила.
Аби так було й надалі, за автомобілем постійно доглядають. Бо на гірській дорозі справна техніка — це можливість вчасно дістатися до тих, хто чекає на допомогу.
З обладнання, кажуть добровольці, наразі мають усе необхідне для роботи. Показують, що беруть із собою на виклики та як спорядили свою «Ляльку».

Доброволець Роман Грималюк пригадує перший виїзд — допомога знадобилася в сусідньому селі.
Приміщення для команди облаштовували гуртом: добудовували корпус адміністративної будівлі. Допомагали мешканці та церковна громада. Хтось долучався коштами, хтось — власною працею. До роботи бралися й самі добровольці.
У будівлі облаштували місце для автомобіля та зберігання спорядження. А в приміщенні сільради виділили ще й кімнату, де добровольці можуть заночувати, якщо повертаються з виклику пізно. Тут є ліжко, необхідні меблі та чайник. Кажуть, уже доводилося залишатися тут на ніч.

Отак невеликою командою чоловіки з Брустурів тримаються разом, доглядають свою «Ляльку» й будь-якої миті готові відповісти на дзвінок, аби поквапитися на допомогу.
Кажуть, кожне велике село має мати свою пожежну команду. Бо вогонь не чекає. І кожна втрачена секунда може надто дорого коштувати.











Матеріал доступний на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна. Усі права захищено "Інформатор Коломия". Твір був створений внаслідок проєкту «Коли відстань має значення: Як ДПК в Коломийському і Косівському районах рятують життя людей», в рамках Програми польської співпраці у сфері розвитку Міністерства закордонних справ Республіки Польща. Використання твору дозволяється за умови збереження вищезазначеної інформації, включаючи інформацію про використану ліцензію та правовласників.
Проєкт «Коли відстань має значення: Як ДПК в Коломийському і Косівському районах рятують життя людей» впроваджується «Інформатор Коломия» в рамках проєкту «Вогнеборці. Зміцнення місцевої стійкості шляхом покращення правових та операційних умов для добровільних пожежних команд у воєнному та післявоєнному контексті України», що реалізовується Фондом міжнародної солідарності за фінансової підтримки Програми «Підтримка Демократії 2026» в межах Програми польської співпраці у сфері розвитку Міністерства закордонних справ Республіки Польща.
Публікація висловлює лише погляди авторів і не може ототожнюватися з офіційною позицією Міністерства закордонних справ Республіки Польща.