Маланка і Щедрий вечір: народна традиція крізь віки
Маланка — одне з найяскравіших і найколоритніших народних свят в Україні. Це не лише щедрий вечір напередодні Нового року, а й давній обряд із масками, костюмами та жартівливими перевтіленнями, який зберіг у собі елементи язичницьких вірувань і християнської традиції.
Розповідає Інформатор Коломия посилаючись на Інформатор Калуш.
Маланка — українське народне свято і водночас обрядове дійство, що супроводжується маскарадом, щедруванням та веселими виставами. Центральним образом є Маланка — уявний персонаж, втілення гарної молодої української дівчини, символу родючості та достатку.
У християнському календарі свято пов’язане з преподобною Меланією Римлянкою, пам’ять якої вшановують 31 грудня, напередодні дня святого Василія Великого.
За традицією роль Маланки найчастіше виконував переодягнений хлопець або чоловік. Таке перевдягання мало символічне значення — перевертання звичного порядку речей, перехід від старого року до нового. Образ Василя, навпаки, часто втілювала дівчина або жінка, переодягнена в чоловічий одяг.
У святковому карнавалі брали участь й інші обрядові персонажі:
• Коза — символ родючості та добробуту;
• Дід і Баба — уособлення життєвої мудрості та безперервності роду;
• Ведмідь — сила й міць;
• Циган і Циганка — кмітливість і життєрадісність;
• Чорт — образ нечистої сили;
• Лікар — пародійний персонаж, який "лікує" жартами.
У масках і костюмах щедрувальники ходили від хати до хати, співали щедрівки, танцювали, жартували й розігрували невеликі сценки, бажаючи господарям щастя, здоров’я та достатку в новому році.
Уже в XIX столітті обряд Маланки значно трансформувався і поступово перетворився на справжній сільський карнавал. Важливе місце в ньому почали займати шлюбні мотиви: маланкарі насамперед відвідували двори, де жили дівчата шлюбного віку. Дійство тривало всю ніч — у супроводі музик, ряджені обходили село, виконуючи ритуальні пісні.
Однією з таких пісень була пісня про Маланку-Подністрянку. У різних варіантах вона розповідає про молоду господиню, яка то пасе качурів або коней, то пряде шовки, то білизну білила — ці образи символізували працьовитість, жіночу вроду та добробут.
Особливою частиною святкування були змагання між ватагами маланкарів. Їх часто влаштовували на роздоріжжях, мостах або переходах через річку. Опівночі до визначеного місця сходилися групи ряджених хлопців. Кожна ватага виставляла свого "борця" в костюмі Ведмедя. Чий Ведмідь перемагав — та команда вважалася сильнішою. Згодом у боротьбу могли вступати всі учасники, з’ясовуючи, хто першим має право перейти міст або перехрестя.
Такі поєдинки мали глибоке символічне значення. Вони відбувалися на межі двох світів — біля води або дороги та в опівнічний час, що означав перехід доби. Це символізувало боротьбу добрих сил із потойбічними, які намагалися нашкодити Маланці та новому року.
Після цього на роздоріжжі палили Дідуха — сніп соломи, який стояв у хаті від Святого вечора до Нового року. Далі учасники стрибали через багаття, очищаючись від усього злого та нечистого.
Сьогодні багато архаїчних елементів обряду вже зникли. Натомість з’явилися сучасні нововведення — нові персонажі, яскравіші костюми, сценічні постановки. Проте суть Маланки збереглася: це свято радості, перевтілення, спільності та віри в краще майбутнє.
Попри всі трансформації, Маланку й досі гучно та з розмахом святкують у багатьох українських селах і містах, передаючи цю унікальну традицію з покоління в покоління.
Слідкуйте за нами в Instagram
