Молитва в кожному стібку: на Прикарпатті дружина військового вишиває писанки, чекаючи чоловіка з фронту
Поки чоловік захищає Україну на передовій, мешканка села Рівня Рожнятівської громади Світлана Гарасимів знаходить розраду у вишивці. Жінка створює вишиті писанки та обереги, вкладаючи у кожен хрестик молитву за чоловіка і його побратимів.
Розповідає Інформатор Коломия посилаючись на колег із Калуша.
Життя родини Гарасимів із Рожнятівщини змінилося 6 березня 2022 року. Саме в цей день, коли їхня донька Ірина святкувала день народження, глава сім’ї Мар’ян вирушив боронити Україну. Відтоді чоловік перебуває на фронті, а Світлана залишилася вдома з двома дітьми та щоденним очікуванням його повернення.
За словами жінки, найважче розлуку переживають діти. Старшій доньці Ірині нещодавно виповнилося 10 років, а семирічний Назар фактично зростає без батька поруч.
“Діти дуже болісно це переносять. Коли моляться, у них одне прохання до Бога: щоб війна закінчилася і тато повернувся додому”, — розповідає Світлана Гарасимів.
Ще на початку повномасштабної війни жінка разом із двома односельчанками зробила особливий подарунок для храму на Хмельниччині, де проживає її свекруха. Вони вишили бісером 14 стацій Хресної дороги. Ікони освятили у храмі, і вони стали символом віри та підтримки для громади.
Сьогодні вишивання стало для Світлани справжньою віддушиною. Коли думки про війну стають надто важкими, саме робота з ниткою і голкою допомагає їй відволіктися та заспокоїтися.
“Вишиваю, щоб забутися, щоб дурні думки не лізли в голову. Коли руки зайняті роботою, не так страшно думати про події на фронті та війну”, — зізнається майстриня.
Взимку майстриня створювала новорічні прикраси на ялинку, а з настанням Великого посту почала готуватися до Великодня. Тепер із її рук виходять вишиті хрестиком писанки. Серед них є зовсім маленькі — розміром із куряче яйце, а є й значно більші, схожі на страусині.
Світлана почала ділитися фотографіями своїх робіт у мережі, і вони швидко знайшли поціновувачів. Сьогодні її вишиті писанки замовляють з різних куточків України і навіть з-за кордону. Однак для самої майстрині це передусім не про заробіток, а про спосіб пережити розлуку та зберегти віру в повернення чоловіка.
Кожен стібок вона називає своєю молитвою за Мар’яна та всіх українських воїнів. Поки чоловік боронить країну на сході, Світлана тримає свій фронт у рідному селі. Вона переконана: поки в серці живе надія, а руки творять обереги, її чоловік обов’язково повернеться додому — до родини, яка чекає на нього понад усе.
Слідкуйте за нами в Instagram
