На вічний спочинок в Отинії провели Героя Ярослава Малашинського
Ярослав Малашинський долучився до лав ЗСУ як доброволець в перші дні повномасштабного вторгнення. Він мужньо й віддано захищав Україну, та ворожий FPV-дрон забрав життя воїна. 25 жовтня із Героєм прощалися в його рідній Отинії, провести Ярослава в останню путь зібралися рідні, близькі, побратими та багаточисельна громада...
Інформатор висловлює співчуття всім, кого торкнулася ця важка втрата...
Малашинський Ярослав Йосипович народився 14 квітня 1968 року в селищі Отинія. Тут минули його дитинство та юність, тут він навчався, працював, створив сім’ю та будував своє життя. До служби в армії чоловік працював на місцевих підприємствах. Зокрема, Отинійському бетонному заводі, у лісництві, профтехучилищі, а також у структурах цивільної оборони та на складі МНС області.
27 лютого 2022 року, у перші дні повномасштабного російського вторгнення, Ярослав добровільно став до лав Збройних Сил України. Служив у складі 63-ї окремої механізованої бригади, мав військове звання сержанта та виконував обов’язки оператора безпілотних літальних апаратів.
Як розповідають, для своїх побратимів він був не лише бойовим товаришем, а й відповідальним командиром, який завжди дбав про тих, хто був поруч. Його пам’ятатимуть як людину честі, мужності та великого серця, яка до останнього залишалася вірною військовій присязі та українському народові.
Ярослав загинув 17 жовтня 2026 року поблизу населеного пункту Райгородок Краматорського району Донецької області. Життя захисника трагічно обірвалося внаслідок удару ворожого FPV-дрона.
У неділю, 25 жовтня, Отинійська громада з глибоким сумом та невимовним болем провела в останню земну дорогу свого земляка, мужнього Захисника України Малашинського Ярослава.
Рідні, близькі, друзі, побратими та жителі громади зібралися, щоб віддати останню шану воїну, який у найважчий для України час став на її захист. У спільній молитві, зі сльозами на очах та схиленими головами присутні попрощалися із загиблим Захисником.
Ще один мужній воїн поповнив небесне військо, залишивши по собі світлу пам’ять, невимовний біль втрати та приклад справжньої відданості Батьківщині. У жалобі дружина Тетяна, двоє дітей — Оксана й Богдан, сумує родина, друзі, побратими...
Вічна пам'ять та слава Герою...
