Не лише тюрма: дев’ять фактів про Івана Франка і Коломию
На стіні коломийської ратуші досі висить меморіальна таблиця, яка... бреше. Чи то вже урядові стіни так звикли до викривлення, чи то історичну попилку досі толерують задля романтизації ратушевого підвалу, та насправді все було не так, як стверджує напис на зрізі міськради. А як було? Розповість Інформатор Коломиї
Сьогодні, 27 серпня, минає 170 років від дня народження Івана Франка. Для Коломиї він — не тільки бронзовий пам’ятник у середмісті та ім’я на вуличній табличці. Тут Франка арештовували, судили, обирали головою товариства, слухали його «Мойсея» і друкували його книжки.
А ще саме з Коломиєю пов’язані кілька міцно вкорінених легенд. Частина з них не витримує перевірки документами.
1. Арешт дорогою до Березова
1 березня 1880 року до Коломиї прибув 23-річний Іван Франко. Після першого політичного процесу він опинився без засобів до існування і сподівався заробити приватними уроками.
З Коломиї Франко мав їхати до Нижнього Березова — допомагати народному вчителеві Кирилові Геникові готуватися до іспиту.
Але подорож по роботу закінчилася арештом. А було це ось як.
2. Другий арешт Франка почався фактично через підозріле знайомство
У Яблунові жандарм перевірив у Франка документи. Письменник не мав їх при собі, а Кирило Геник уже перебував під наглядом поліції.
Цього вистачило, щоб Франка затримали й відправили назад до Коломиї.
4 березня Франко разом із Кирилом Геником вирушив до Нижнього Березова. Дорогою вони зупинилися перекусити в заїзді Глікштерна в Яблунові. Того дня там відбувався ярмарок, тому в містечку чергувало більше жандармів, ніж зазвичай.
Жандарм Домінік Капустінський звернув увагу на незнайомця та зажадав документи. Паспорта Франко не мав. При ньому була лише залізнична проїзна картка на ім’я Кароля Срочинського — львівського залізничника. Спершу цим ім’ям Франко й назвався.
Підозру жандармів посилило й те, що Кирило Геник уже перебував під поліційним наглядом. Франка затримали та доставили до Коломиї. Під час допиту він назвав справжнє ім’я і повідомив, що 1878 року його судили у Львові за соціалізм.
У речах Франка не знайшли ані забороненої літератури, ані агітаційних матеріалів. Однак коломийська влада спробувала пов’язати його з іншою кримінальною справою.
1879 року в Москалівці біля Косова селянин стріляв у місцевого війта Петра Кабина. Слідство намагалося представити цей напад не як окремий конфлікт, а як наслідок діяльності небезпечної політичної групи. Через зв’язки Франка з родиною Павликів та місцевими вчителями його спробували долучити до цієї справи.
Доказів не знайшли. Наприкінці травня прокурор відокремив справу Франка від справи про замах. У підсумку письменника покарали лише триденним арештом за порушення паспортного режиму.
Та до винесення цього рішення Франко вже провів у коломийській тюрмі майже сто днів.
3. Франко не сидів три місяці у ратуші
На коломийській ратуші встановили меморіальну дошку, яка надовго закріпила уявлення, що саме тут утримували письменника.
Насправді в ратуші він перебував лише нетривалий час. Основну частину ув’язнення Франко провів у тодішній окружній тюрмі. Вона стояла на розі сучасних вулиць Івана Франка та Михайла Павлика — неподалік території нинішнього медичного коледжу.
Маємо майже символічну коломийську історію: дошка збереглася, а будівля, де Франко справді був ув’язнений, — ні.
4. У тюрмі Франко не припинив працювати
Коломийський арешт звів Франка з людьми з різних сіл Покуття. Від співв’язнів він записував пісні, коломийки, анекдоти, приповідки та інший фольклор.
Серед тих, від кого він робив записи, дослідники називають братів Кароля і Францішека Натовських із Ценяви, Якова Сидорука з Чортівця та Івана Василевського з Коломиї.
Зібрані матеріали згодом з’являлися в журналі «Житє і слово» та увійшли до фундаментального тритомного видання «Галицько-руські народні приповідки».
Тюрма мала ізолювати Франка від людей. Натомість дала йому нових оповідачів і матеріал для багаторічної наукової праці.
5. «Вічного революціонера» Франко написав не в Коломиї
Одна з найпопулярніших місцевих легенд стверджує, що в коломийській тюрмі Франко написав вірш «Гімн», відомий за першим рядком «Вічний революціонер».
Це неправда.
Вірш датують 1880 роком, однак підтверджень, що його створено саме під час коломийського ув’язнення, немає. Франкознавець Роман Горак прямо називав напис про «Вічного революціонера» на меморіальній дошці історично недостовірним.
Для вшанування Франка не потрібно вигадувати красивішу біографію. Його справжня коломийська історія достатньо промовиста й без легенд.
6. У будівлі сучасного музею Франко закликав створити науковий журнал
7 серпня 1884 року Іван Франко приїхав до Коломиї разом з Олександром Кониським і Феліксом Миколайчиком на студентське віче.
Зібрання відбулося у виставковій залі — нині в цій будівлі працює Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття.
Франко виступив перед студентами із пропозицією заснувати у Львові літературно-науковий журнал і радив залучити до цієї справи Товариство імені Шевченка.
Того самого вечора учасники зібралися в Галицькому готелі. Будинок стояв на місці, яке старші коломияни пам’ятають за гастрономом «Коломиянка».
7. У Коломиї Франка обрали головою «Народної волі»
1893 року Франко кілька разів приїздив до Коломиї у справах радикального руху та видання часописів і книжок.
30 липня в павільйоні міського парку над Радилівкою відбулися збори, на яких заснували радикальне товариство «Народна воля». За пропозицією Кирила Трильовського головою товариства обрали Івана Франка.
Він залишився в Коломиї на чотири дні, щоб упорядкувати організаційні справи.
У травні 1896 року Франко знову виступав у місті — цього разу на радикальному вічі в залі ратуші, де критикував запропоновану громадську реформу.
Отож ратуша пов’язана з Франком передусім не як тюрма, а як місце його публічного політичного виступу.
8. До Коломиї Франко привозив на лікування дружину
1900 року письменник супроводжував до Коломиї хвору дружину Ольгу Хоружинську. Її лікував знайомий лікар Володимир Кобринський, який мешкав у власному будинку на сучасній вулиці Січових Стрільців. Пізніше Франко ще раз приїздив до міста, щоб забрати дружину додому.
Цей епізод показує іншого Франка — не політика, не арештанта і не хрестоматійного Каменяра, а чоловіка, який шукає допомоги для найближчої людини.
9. Коломия слухала «Мойсея»
1912 року вже важко хворий Іван Франко читав у Коломиї свою поему «Мойсей». Через недугу він не міг сам перегортати сторінки — йому допомагав син Андрій.
У газеті «Діло» було надруковане оголошення про літературний вечір 11 січня в залі коломийської ощадної каси, теперішньому Народному домі. Однак звіту про подію в наступних номерах немає. Спогади очевидців натомість указують на весну 1912 року.
Тому сам виступ Франка в Коломиї підтверджений кількома свідченнями, а ось називати 11 січня беззаперечною датою не варто.
І ще один коломийський слід — друковане слово
Коломия була для Франка не лише місцем арешту, зустрічей і політичної роботи. Тут виходили його праці.
1892 року в друкарні Михайла Білоуса надрукували Франкове дослідження «Іван Вишенський (руський писатель XVI віку)». Видання підготувала редакція коломийського «Хлібороба».
1910 року в Коломиї вийшла збірка оповідань «В поті чола» з передмовою Антона Крушельницького.
А вже після смерті письменника, 1930 року, коломийське видавництво «Чорногора» надрукувало четверте видання «Мойсея».
Тож Франко залишився в Коломиї не тільки в назвах вулиць, пам’ятниках і меморіальних дошках. Він залишився у фундаментах втраченої тюрми, у залах старих міських будівель, на сторінках коломийських видань і в історії міста, яке спочатку прийняло його як гостя, потім — як арештанта, а згодом слухало як одного з найважливіших українських мислителів.
Не кажучи вже про те, що син Франка сприяв заснуванню та розвитку у Коломиї тенісу, оздоровчих руханок і просвіти.
