Не я б’ю — верба б’є: як наші предки використовували силу освяченої лози
Щороку після освячення вербових гілочок у церкві ми звикли легенько торкатися рідних пухнастими котиками. Проте освячена лоза — це набагато більше, ніж просто прикраса інтер’єру. Здавна вірили, що ці гілочки є сильним оберегом.
Розповідає Інформатор Коломия.
Вербові гілочки символізують перемогу життя над смертю. До речі, після освячення викидати їх не можна. Зазвичай лозу зберігали до наступного року, а тоді спалювали в печі під час приготування пасок.
Одразу після виходу з церкви господар або господиня легенько били вербою кожного члена родини (і навіть худобу), під час цього промовляли:
«Не я б’ю — верба б’є, за тиждень — Великдень! Будь великий, як верба, а здоровий, як вода, а багатий, як земля!»
Таким чином бажали міці та здоров’я, а ще вважалося, що так передається життєва енергія.
Існував звичай ковтати кілька освячених «котиків» після служби. Люди вірили, що це рятує від болю в горлі та лихоманки та додає сили на весь рік.
Наші предки вірили, що вода, у якій були замочені вербові гілочки, набуває цілющої сили.
Також вербу ставили за ікони, аби оберігати оселю від пожеж та блискавок. Під час сильної грози гілочку навіть виставляли на підвіконня, щоб «відвести грім».
Лозу використовували для добробуту в господарстві. Коли вперше навесні виводили корову чи овець на пасовище, їх гнали саме освяченою вербою, щоб звірі були здоровими й не губилися.
Освячену гілочку могли залишити на полі і городі, щоб був гарний урожай. А пасічники ставили вербу біля вуликів, щоб бджоли добре роїлися і приносили багато меду.
Слідкуй за нами у Viber
