Незабуті: минає 12 річниця з дня загибелі Тараса Сенюка

У цей день Інформатор Коломия згадує історію Героя. 

Тарас Сенюк народився 22 червня 1980 року в Коломиї. З дитинства був  скромним, худеньким, неговірким, дуже відповідальним. У 1997 році закінчив коломийську середню загальноосвітню школу №6. Ще з дитинства мріяв стати військовим. 

Розумів, що робота мами у дитячому садочку дуже відповідальна, хоч великих статків нема. А тому від шкільних років вирішив розраховувати на власні сили: вчився наполегливо, нічого зайвого не вимагав. Знаходив радість у музиці й спорті.

Військовий шлях Тараса Сенюка розпочався ще у 1997 році. Після того, як у 2001-му він із відзнакою завершив навчання на аеромобільному факультеті Одеського інституту сухопутних військ, його направили на службу до Житомира.

Свій професійний гарт офіцер здобував у лавах 95-ї окремої аеромобільної бригади ЗСУ. За роки відданої служби він пройшов шлях від командира взводу до комбата, заслуживши безумовну репутацію досвідченого та ініціативного лідера. Крім того, свій військовий професіоналізм Тарас Сенюк неодноразово відточував і здобував новий досвід за межами України.

Офіцер мав за плечима досвід участі у миротворчих місіях, зокрема в Косово та Іраку, за що отримав чимало міжнародних нагород. У своє перше закордонне відрядження він вирушив 2003 року. В Іраку Тарас Сенюк командував механізованим розвідувальним взводом на точці "Форт". Його підрозділ контролював 150-кілометровий відрізок кордону з Іраном, відповідав за патрулювання, безпеку на блокпостах та допомагав місцевим прикордонникам на пропускному пункті "Арафат".

У 2007 році він вирушив у чергове миротворче відрядження — до Косово. Попри небезпечні патрулювання та супровід колон, завдяки його професіоналізму всі бійці повернулися додому неушкодженими, ще й із відзнаками від міжнародного командування.

Коли ж навесні 2014 року над Україною нависла реальна загроза, підполковник Сенюк одним із перших став на захист держави. Очоливши 1-й аеромобільно-десантний батальйон 95-ї бригади, він повів своїх бійців на Схід.

Як згадує його побратим Мирослав Гай, комбат був справжньою військовою елітою. Під керівництвом Сенюка десантники спільно з Нацгвардією провели низку успішних весняних операцій, зокрема зайняли стратегічну гору Карачун біля Слов’янська.

"На той момент у людей, які не бачили війну, Тарас Сенюк вселяв впевненість і розуміння, що ситуація контрольована. Він був одним з найфаховіших військових, яких я зустрічав за всі дев'ять років війни. Я його досі вважаю елітою Збройних сил України. Такою, знаєте, білою кісткою серед військових. Я всім завдячую, оцьому першому досвіду, Сенюку. Своїм прикладом показував, як мають поводитися в тих чи інших ситуаціях військовослужбовці", — розповідає побратим.

2 травня близько 4:00 в районі Слов’янська, російські бойовики вдалися до обстрілу військової колони із засідки, зав’язався бій. Вогонь було зосереджено на перші три бронетранспортери, в одному з яких перебував командир колони Тарас Сенюк, який під час бою командував діями особового складу. Бій тривав близько 10 хвилин, вогневі точки противника були подавлені. Близько 5:30 в районі мосту біля селища Андріївка знову зав’язався бій. Терористів витіснили з блокпоста і міст взяли під контроль. З обох боків біля мосту почав збиратись антиукраїнськи налаштований натовп. За рішенням командира на безпечній відстані від колони було виставлено бійців з метою запобігання провокацій. Протягом всього дня від сепаратистів лунали погрози знищити підрозділ і пропозиції перейти на бік сепаратистів. Близько 17:00 серед натовпу з’явились особи зі зброєю, командир наказав зайняти кругову оборону.

Бойовики відкрили вогонь з-за спин цивільних, в один з БТРів полетів “коктейль Молотова”. Під керуванням підполковника Тараса Сенюка військовослужбовці розібрали барикади і створили прохід для виведення колони в безпечне місце. З усіх напрямків посилився вогонь з різних видів зброї не лише по військовій колоні, а й по людях, які перешкоджали руху колони. Тоді загинули двоє солдатів Сергій Панасюк та Петро Коваленко. Чіткі команди комбата та впевнені дії особового складу дали змогу колоні вирватися з влаштованої пастки і не допустити втрати озброєння та військової техніки.

3 червня 2014 року колона сил АТО, що рухалася з Ізюма до Слов’янська, зазнала атаки терористів. Підполковник Тарас Сенюк загинув в біля опорного пункту у Семенівці, виконуючи бойове завдання зі знищення укріпленого опорного пункту терористів. 

У цьому бою куля великого калібру пробила бронежилет комбата, завдавши смертельного поранення. Командування перебрав на себе ротний Олег Бутніцький: попри поранення 13 десантників, завдання було виконано.

6 червня із загиблим офіцером попрощалися в Житомирі, де він мешкав із сім’єю. А вже 7 червня Тараса Сенюка з почестями поховали в рідній Коломиї на Алеї Слави Центрального міського цвинтаря.

У Коломиї Героя не дочекалися матір та брат, а в Житомирі — дружина Ольга та донька Єлизавета. За безпрецедентну мужність 6 червня Тарасу Сенюку посмертно присвоїли звання полковника, а 20 червня 2014 року — звання Героя України з удостоєнням ордена "Золота Зірка".

Вічна та світла памʼять Герою... Щирі співчуття рідним та близьким...