Незабуті: минає друга річниця з дня загибелі юного воїна Олександра Настащука
Герой Олександр Настащук завжди підставляв своє плече тим, хто його потребує. Труднощі його загартовували, завжди був справедливим, оптимістичним та життєрадісним. На захист рідної країни він став у дуже юному віці, та вже тоді бачив своє майбутнє у могутній та незалежній Україні.
Інформатор Коломия щиро співчуває втраті всієї родини Олександра.
Олександр Настащук народився 2 грудня 2003 року у селі Воскресинці.
У Коломиї ходив у дитячий садок № 2 «Дударик», а згодом навчався у Коломийському ліцеї №3. З 2021 року студент Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника.
Змалечку хлопець ріс справжнім патріотом України.
Але з початком повномасштабного вторгнення Олександр разом зі своїми рідними став на захист Батьківщини. В 19 років став молодшим сержантом, командиром 2-го інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу 75-го окремого батальйону 102 бригади ТРО.
За час служби неодноразово нагороджувався за сумлінне виконання бойових завдань та проявлений героїзм на полі бою, нагороджений почесними нагрудними знаками “Золотий Хрест” та “За оборону України”.
Був талановитою людиною, хорошим спортсменом, справжнім другом, найкращим сином та братом.
22 січня 2024 року, в День Соборності України, виконував бойове завдання з ще 2 побратимами, був смертельно поранений через скидання снаряду з ворожого БпЛА. Навіть після поранення встиг перевірити чи живі його товариші, один з них виявився живим, але з перебитими ногами. Він наклав йому на ноги турнікети, направив куди повзти на точку евакуації та встиг викликати евакуацію, чим і врятував життя побратиму.
Загинув від множинних осколкових поранень не сумісних з життям. Йому назавжди залишилося 20…
Меморіальну дошку для увічнення пам'яті захисника України Олександра Настащука встановили на фасаді його рідної школи №3 у Коломиї.
Вічна та світла пам'ять воїну
