ОБХСС у Коломиї: сторінка історії боротьби з "врагамі народа"

Блог Дмитра Карп’яка

Нові вороги народу

Уже наприкінці 1940-их в одній з новостворених львівських газет з’явилася велика стаття під типово більшовицькою назвою, з якої я наведу спочатку тільки другу половину: «…ворог народу». Даючи читачеві змогу домислити половину першу. Ручуся, що нізащо не вгадаєте. Бо це ні «бандерівець», ні  «посібник оунівських бандитів», ні «греко-католицький ксьондз»… Заголовок звучав буквально так: «Спекулянт – ворог народу». 

Цими ворогами за тих голодних років аж кишіло. Якщо дозволити собі трохи іронії, то й самого народу як такого за їхніми спинами було майже непомітно. Ось чому в міліцейських відділках терміново взялися за створення нової структури, яка мала стати пострахом для охочих нагріти руки на народному, так би мовити, горі. Структуру назвали ОБХСС. Що розшифровується з російської як «отдєл борьби с хіщєніямі соціалістічєской собствєнності». Так і розійшлася ця абревіатура поміж широких мас. І виконувала покладені на неї партією обов’язки аж доти, доки саму партію не визнали злочинною організацією.

Фарцуєш? Розстріл!

Викорінити спекуляцію як ганебне явище все ж не вдавалося. Навпаки, вона росла як на дріжджах. Самі дріжджі, до речи, також були серед першорядних товарів у ланцюжку «спекулянт-покупець».

Взявся тоді за гуж не хто инший, як тов. М. С. Хрущов. Цей з ворогами народу не церемонився. А імпульсом, що підштовхнув його до драконівських заходів, став візит 1961-го р. у західну частину Берліна. Там Микита Сергійович походив-погуляв по різних крамничках і базарчиках, пороззирався навколо і виявив, що це не західний Берлін, а якийсь «розсадник чорної біржі». Так і заявив прямісінько в очі малошановним капіталістам.

Ті не змовчали. «Та такої чорної біржі, як у вашій Москві, в цілому світі немає», - поблажливо посміхнулись ті у відповідь.

Ця насмішка врізалася начальникові від партії в пам'ять. І по приїзді додому він розпорядився запровадити за спекуляцію і валютні операції смертну кару. Кагебістам дали завдання виловити спекулянтів і покарати «справедливим пролетарським судом». До голови тодішнього московського міського суду, який розглядав справу трьох фарцівників, слова про «справедливий пролетарський суд» не стали правильним дороговказом, він впаяв хлопцям тільки 8 років в’язниці. Голову суду за м’якотілість з посади звільнили, усіх трьох засудили вдруге, до розстрілу.

Коломийські міліціянти скаржаться

Але закотилася зірка Хрущова, і войовничий запал обехаесників не те щоб згас, та не був уже таким яскраво вираженим. Кагебісти швидко зорієнтувались, як отримувати навар від фарцівників і валютних повій, а доблесним обехаесникам залишалося ходити в рейди на базари й воювати з дрібними базарними торговками.

Це була невдячна робота. Судити так можна хоча б на основі інтерв’ю коломийської газети «Червоний прапор» з начальником відділення боротьби з розкраданням соціалістичної власности міськвідділу внутрішніх справ М. Сікорським («Червоний прапор», 27 листопада 1990 р.). На той час уже діяв указ Президії Верховної Ради УРСР «Про посилення відповідальности за порушення правил торгівлі та спекуляцію». Хрущов, якби міг прочитати про таке посилення, напевно, тільки чмихнув би. В указі сказано, що спекуляція, тобто спродування і перепродування товарів, яке стало метою наживи, карається позбавленням волі на строк до 3-х років з конфіскацією майна, чи без такої, або виправними роботами з конфіскацією майна, чи без такої, або штрафом у розмірі від 1 до 3-х тисяч крб.

М. Сікорський нарікав кореспондентові, що роботи в них у зв’язку з економічною кризою в країні відчутно побільшало:

«Якщо раніше на прилавках магазинів були цигарки, заправки для кулькових ручок, прості олівці, чоловічі шкарпетки, жіночі колготки, то тепер їх і вдень не знайдеш зі свічкою… Як результат, ці необхідні товари все частіше тепер з’являються на ринку по нечуваній ціні».

Та й мало їх у відділенні, всього троє штатних працівників. А спекулянти на торговиці нюхом відчувають нові віяння в країні і дозволяють собі, сякі-такі, ображати міліціянтів. Народний контроль на допомогу не поспішає, самоусунувся.

Пробували організувати продаж вилучених товарів на міських підприємствах, практикувати ярмарки у локомотивному депо, на заводі «Сільмаш», на швейній і гардинній фабриках… Нічого доброго з непоганої загалом ініціативи не вийшло. Люди, штовхаючись, виламували двері в приміщенні, сварились, ледь не чубились…

Соціалістична власність пішла в небуття

Для ворогів народу настали, отже, золоті часи. У крамницях, яких ще не називали на американський манір маркетами, різко забракло практично всього. Я сам купував шкарпетки, користуючись знайомством із завідувачем складу, безпосередньо на базі біля школи № 9. А каву чи шампанське під Новий рік доводилося випрошувати в начальника міського управління торгівлі або його заступника.

По-иншому розвивали свою комерцію, коли захитався Союз нерушимий, поляки. Ці масово приїжджали до нас з джинсами й косметикою, але не по шкарпетки, а по товари вагоміші – побутова техніка, золото, горілка… Галичани, побачивши таку тенденцію, ринулися й собі до Польщі, доставляти потрібні сусідам речі безпосередньо на їхній території. Згодом цей бізнес настільки прижився в свідомості людей, що багато хто з наших доволі незлецько адаптувався на чужих землях. І живе нині приспівуючи. Чим викликає в поляків щось подібне до заздрощів, ба навіть, як знаємо, агресію.

Навіть початок повномасштабної війни з Московщиною змусив проявляти в людей, схильних до перепродажу дефіциту, свою не найкращу рису – наживатися за всяку ціну. Пропонувати, наприклад, з-під поли на базарі сіль, якої зненацька забракло в торгівлі. ОБХСС, зважаючи на стрімке впровадження капіталістичної, а не соціалістичної власности, вже виглядало анахронічним, його трансформували в службу боротьби з економічними злочинами. Тому дрібних торговців, що їх виганяв з храму обурений Ісус, виганяти нині практично нікому. Та й несолідна це справа. Тим паче що зловживають вони не в священному храмі, а на вільному ринку.

Дмитро Карп’як