Сексуальне питання та свята Галичина: блог Дмитра Карп'яка

Три правди від Гнатюка

Чи не першим хто у наших палестинах зневажив усяку цензуру, описуючи інтимні речі, був поважний учений, фольклорист Володимир Гнатюк, чий гробівець на Личаківському цвинтарі у Львові міститься біля могили Івана Франка. 1909 року В. Гнатюк видав у Відні грубезний том сороміцькик анекдотів, зібравши їх як серед українців, так і серед москалів, юдеїв, німців, англійців та інших народів.

Можу похвалитися тим, що цей раритет прикрашає мою скромну домашню книгозбірню. Анекдоти в ньому поміщено таким чином, що спочатку йде анекдот з латинкою українським текстом, а за ним цей же текст, перекладений на німецьку. Щоб читач мав приблизне уявлення про Гнатюків доробок, наведу бодай один лаконічний анекдот.

Try prawdy

Kazut dobri ludy, szczo teper w switi prawdy nyma. Tiko i ostalos try prawdy. 1) Jaka b ny bula korowa, chocz czorna, chocz rjaba, chocz ryza, a moloko wse bile. 2) Kurycia skiko wody ny pje, a wse taky sci*t nikoly ny sc*t. 3) Kobyla wsia w szyrsti, a p**da hola.

Ну як вам таке?! Мав підставу незлюбити вченого тогочасний церковний клір, ганьблячи фольклориста з казальниць у всуціль побожних, а отже цнотливих, галицьких селах і містечках.

 Звідки взялися мазохісти

Ще задовго до Великої Жовтневої соціалістичної революції, як любили називати свій переворот 1917-го большевики, вийшла в одному паризькому часописі повість Леопольда фон Захер-Мазоха «Дон Жуан з Коломиї» (український переклад Наталі Іваничук, дочки Романа Іваничука).

Захер-Мазох непогано знав наш край, оскільки народився у Львові, та це, як легко судити з назви, не так про «чарівний край Черемоша й Прута», як про психоаналіз. Властиво, про один з термінів цієї науки, мазохізм. Його запровадили у вжиток саме після виходу повісти в світ.

 Читайте до теми: Що батько мазохізму писав про Коломию | "Дон Жуан з Коломиї" Леопольда фон Захер-Мазоха

Отже, про існування Коломиї читацька публіка у Франції довідалася наприкінці XIX ст. Тому маємо повне право вважати своє місто причетним до европейської культури і в цьому плані, мазохістському.

А нашу публіку – не стільки читацьку, скільки театральну – познайомив з «Дон Жуаном з Коломиї» Ігор Юзюк, інсценізувавши повість Захер-Мазоха в експериментальному Франкотеатрі з десяток років тому. На жаль, мені не довелося тоді переглянути цю виставу, тому залишається надіятись, що театр повернеться до неї і я заповню свій пробіл у пізнанні можливостей інтерпретації Захер-Мазоха на коломийській сцені.

 Покара за неправедне життя

Тепер перейдімо до епохи совка, в якому сексу не було, та народ якось розмножувався. Ні преса, ні ТБ разом з домашнім «брехунцем» на стіні нічого такого, що виходило б за рамки комуністичної моралі, собі не дозволяли. Тож і писати тут нема про що.

Жити до 1990-го також слід було суто праведним життям. Принаймні членам комуністичної партії. Один мій колега наважився залишити дружину, знайшовши собі молодшу. Пригадую, я, молоденький, не без апломбу кинув у його бік репліку:

«Ет, вода у всіх жіночих колодязях однакова».

Він, старшого віку, скептично глянув на мене й відреагував:

«Ой, не у всіх, чоловіче, не у всіх».

Але про його дружину. Вона поскаржилася на зраду законного чоловіка в міськком партії. Звідти редакторові «Червоного прапора» надійшов припис: звільнити з роботи. І звільнили, правда, з переведенням у райгазету на Буковині. Врятував колегу від тривалого заслання під Молдову розвал Союзу. Повернувшись на малу батьківщину, знавець жіночих криниць очолив осередок новоствореної партії, отримав звання «Заслужений журналіст України». Демократична партія такими кадрами не гребувала.

Борделю бути?

Від 1990-го розпочався несміливий, та все ж якийсь рух у непристойному раніше напрямку. Серед безлічі телефонних дзвінків у нову газету «Вісник Коломиї» був, пригадую, і такий:

«Чи не час відкрити в Коломиї щось на кшталт борделю?»

В огляді читацьких дзвінків і листів ми його зігнорували, віддавши перевагу вагомішим проблемам.

Тепер, до речі, в місті поговорюють, що реконструкція однієї з вілл передбачає і однокімнатні квартири для любовних побачень. Якщо це так, то чи буде офіційне відкриття? Он у Львові середмістя ледь не кишить борделями, з чим бореться в Ютубі хіба отець Юстин Бойко. То чому б і до нас не навідалася ця новація?

Однак піонерами в освоєнні сексуальної проблематики коломийські журналісти й письменники не стали. Першість тут належала забутій уже газеті «Пан + пані», що з’явилася в коломийських кіосках 1992-го. Це журналісти з Тернополя вирішили орати занедбане за совка сексуальне поле, продовжуючи й удосконалюючи творчість свого земляка В. Гнатюка.

Але детальніше про «Пан+пані», як і про инше дещо незвичне й місцями геть непристойне для будівничих молодої держави чтиво, – у наступній подачі статті на цю дражливу тему.

Дмитро Карп’як