"Що подумають люди": історії франківчанок про шлях до прийняття своєї орієнтації
Пошук себе та усвідомлення власної сексуальної орієнтації рідко буває простим. Особливо у суспільстві, де досі відчувається тиск стереотипів, а страх осуду змушує людей роками ховати справжніх себе. Журналісти поспілкувалися з чотирма представницями ЛГБТ+ спільноти з Івано-Франківська про їхній складний шлях від сумнівів до повного самоприйняття.
Розповідає Інформатор Коломия, посилаючись на Інформатор Івано-Франківськ.
38-річна прикарпатка Євгенія поділилась, що ї шлях самоприйняття тривав приблизно 5 років.
Вона згадує, що перші усвідомлення прийшли ще у 15-річному віці. Тоді в її оточенні не було представників ЛГБТ-спільноти, проте рятував доступ до тематичних фільмів та книг, завдяки яким дівчина не відчувала себе «неправильною».
"Але все одно у мене виникали сумніви щодо лесбійської орієнтації, тому я мала одну спробу гетеросексуальних стосунків. Пізніше, десь у 20 років, я повністю усвідомила та прийняла той факт, що я лесбійка", — ділиться жінка.
Ще одна жінка Ілона запевнювала себе, що чоловіки мусять їй подобатися.
Свій досвід Ілона описує одним словом — «складно». Дівчина пригадує, як у 9 років шукала в інтернеті відео з поцілунками дівчат, а потім ретельно чистила історію браузера через страх бути викритою.
"Тривалий час запевнювала себе у тому, що мені подобаються чоловіки, бо вони мусять мені подобатися. Цей шлях був важким, адже суспільство дуже гетеронормативне, особливо у нас, в Івано-Франківську. Навіть думки такої не може бути, що дівчина може зустрічатися з дівчиною — це не сприймають серйозно".
Остаточне прийняття себе прийшло у 15-16 років. Велику роль у цьому відіграв інтернет, де Ілона змогла знайти однодумців та познайомитися з іншими представниками спільноти.
Представниця ЛГБТ+ спільноти "Кріс" також поділилась своїм досвідом.
Її історія відрізняється від інших. Свою бісексуальність вона відкрила ще у 6 класі. Тоді це було радше бажання виділитися, тому дівчина гордо заявила про це на весь клас. Реакція однолітків була різною, але здебільшого стриманою.
Справжній біль прийшов пізніше, коли дівчина усвідомила свою аромантичну асексуальність (ароейс).
"Якщо бісексуальність наче відкривала двері для нового досвіду, то ароейс відчувався так, ніби переді мною усі ці двері закрилися без можливості дізнатися, що за ними. Я виходила зі стосунків з думкою: "Чому я не відчуваю того всього, що так оспівується у піснях і книгах, я точно зламана"", — відверто розповідає дівчина.
Проте вона додає, що її досі цікавлять як хлопці, так і дівчата на спектрі сексуальної та романтичної любові.
Катерина, наступна учасниця опитування, має протилежний досвід.
Катерина довгий час вважала себе бісексуалкою. Дівчина зізнається, що їй подобалася увага чоловіків та відчуття контролю над ситуацією, проте справжнього потягу не було. Вона пояснює це явищем компульсивної гетеросексуальності — коли жінки під впливом консервативного виховання роками переконують себе у правильності традиційної моделі стосунків.
"У мене було досить гомофобне середовище. Коли я вже була підліткою, то розуміла, що мені подобаються дівчата, але враховувала, що будувати стосунки з чоловіками в Україні буде безпечніше. Лише півтора року тому я остаточно зрозуміла, що не можу уявити з ними ні майбутнього, ні сім'ї. У мене є певна відраза до інтиму з чоловіками. Так я зрозуміла, що я лесбійка", — підсумовує Катерина.
З міркувань безпеки та на прохання героїнь матеріалу їхні персональні дані не розголошуються.
Читайте нас у Facebook
