Школа, що стала осередком знань для кількох поколінь: історія Великоключівського ліцею
У Великому Ключеві на Коломийщині відзначають 100-річчя першої мурованої школи. Її історія розпочалася ще у 1920-х роках, коли місцева громада власними силами взялася за спорудження нового навчального приміщення. За майже століття школа пережила зміну державних режимів, війну, освітні реформи та переїзд до нового корпусу. Сьогодні тут продовжують навчатися діти, а заклад працює як Великоключівський ліцей.
Розповідає Інформатор Коломия.
Від старої деревʼяної школи до великої мурованої будівлі
На початку 1920-х років у Великому Ключеві діяла дерев’яна школа, яка складалася з трьох кімнат, але приміщення почало занепадати й уже не відповідало потребам громади. Тому у 1923 році громада спільно з церквою вирішили звести нову, більшу школу. Для будівництва обрали місце в центральній частині села, де раніше була корчма. Цю місцевість і досі називають Коршмищем.
Кошти на спорудження збирали силами громади. Зокрема, сільська управа організувала продаж громадських земель у Багні та толок-пасовищ. Виручені гроші спрямували на будівництво. Цеглу привозили з Коломиї власними фірами, а до роботи долучалися місцеві жителі.
Мулярські роботи виконував майстер із Коломиї Михайло Білоскурський. До облаштування приміщення також долучився місцевий столяр Федір М’якущак, відомий у селі як Гирак. Упродовж трьох років він виготовляв для школи дубові шафи, столи, двері, вікна та парти. Нова будівля мала п’ять великих навчальних кімнат, учительську, кухню, комору та дві кімнати для родини управителя.
Урочисте відкриття школи відбулося 30 грудня 1926 року. На подію зібралася значна частина села. У коридорі будівлі встановили пам’ятну таблицю з іменами людей, які долучилися до її спорудження. Таблиця змогла пережити часи воєн та радянські заборони і наразі вважається однією з найдавніших оригінальних пам'яток такого типу в Україні.
Навчання у міжвоєнний період
У період польської влади навчальний процес у школі відбувався в умовах мовних обмежень. Офіційне діловодство велося польською мовою, а українська була представлена в навчальній програмі лише кількома годинами на тиждень.
Першим управителем у новій мурованій будівлі став Іван Одіжинський, який очолював школу з 1926 до 1928 року. Після нього закладом керував Роман Коссар. Його директорство тривало до 1959 року та охопило складний період Другої світової війни й повоєнних років.
Шкільний день розпочинався о восьмій годині ранку за місцевим часом. Підручники учні складали в полотняні суми, які називали дзюньбеньками. До 1930 року першокласники вчилися писати олівцями на грифельних табличках, а вже згодом переходили на чорнильниці з ручками. За порушення порядку або спілкування українською мовою вчителі вдавалися до суворих тілесних покарань – били школярів палицями та змушували стояти на колінах. Попри тогочасні обставини, школа залишалася важливим осередком української освіти в селі. У матеріалах про її історію згадується випадок з учнем Василем Ґрекулом, який вирізьбив на шкільній парті український Тризуб. За наведеними архівними свідченнями, вчитель покарав хлопця за цей вчинок.
Збереглися також учнівські зошити Явдошки Савчук із письмовими роботами, малюнками та нотними записами. Вони дають уявлення про навчання й творчі зацікавлення школярів того часу.
Школа в роки війни та повоєнного відродження
У вересні 1939 року, після встановлення радянської влади, у школі розпочався новий період. Навчальний процес зазнав змін, а освітню систему поступово підпорядковували радянській ідеології.
Серед педагогів того часу була Марія Костюк, дружина місцевого греко-католицького священника. У 1940 році її звільнили з роботи. Як зазначено в історичних матеріалах, підставою в офіційному документі назвали неможливість забезпечити належне комуністичне виховання дітей.
Також у школі працювала Марія Горбачевська. Через активну проукраїнську позицію та спротив окупаційному режиму в 1943 році її заарештували нацисти. Наступним етапом став концтабір Аушвіц. Попри нелюдські умови ув’язнення, жінка вижила й змогла повернутися, а її життєвий шлях став символом стійкості для шкільної спільноти.
Після завершення бойових дій, у 1944–1948 роках, заклад працював як Великоключівська семирічна школа. А з 1 вересня 1948 року його реорганізували у середню школу.
У повоєнний період до Великого Ключева приїжджали молоді педагоги з інших регіонів України. Водночас поступово зростала кількість місцевих учителів, які здобували освіту та поверталися працювати у рідне село.
Перший випуск Великоключівської середньої школи відбувся навесні 1951 року. Тоді атестати про повну середню освіту отримали восьмеро учнів. У 1956 році школу закінчили вже 48 випускників.
Важливу роль у розвитку школи відігравали її вчителі. Серед тих, кого згадують в історичних матеріалах, — Василь Савчук, який упродовж 45 років, з 1964 до 2009 року, працював заступником директора та викладав математику, Микола Гузійчук, Олена Мочернюк, Ганна Мочернюк, Анастасія Комірна, Яким Ґушул, Василь Боднарчук та інші педагоги. Серед працівників освітньої сфери, пов’язаних зі школою, – Іван Юрійчук, який свій професійний шлях розпочав саме з учителювання. Кілька років він викладав у закладі фізику, а згодом продовжив кар’єру в освітній сфері на державному рівні. Нині Іван Юрійчук обіймає посаду заступника міністра освіти і науки України.
Окремою сторінкою шкільної історії стало культурне життя. У 1950-х роках тут діяли фотогурток, театральний колектив та ансамбль пісні й танцю. Згодом він отримав назву «Смерічка» та став відомим за межами села. Керував ансамблем учитель німецької мови Яким Ґушул. Колектив брав участь у творчих конкурсах, виступав на обласних сценах та в Києві.
Перехід до нового приміщення та сучасна історія ліцею
У 1973 році школа переїхала до нового приміщення. На той час директором закладу був Богдан Гарвасюк, який очолював його з 1968 до 1977 року. Після нього керівництво перейшло до Богдана Мочернюка, який працював на цій посаді до 1993 року. У наступні роки школою керував Богдан Гнатюк (1993–1997).
Наступницею стала Євдокія Михалків (1997–2013). За директорства Євдокії Михалків у 2010 році в закладі оформили шкільний музей, присвячений історії та культурі рідного краю.
У 2013 році директором став Василь Шкутяк. За його керівництва навчальний заклад пройшов етап модернізації та змінив статус на Великоключівський ліцей Нижньовербізької сільської ради.
Сьогодні ліцей продовжує працювати, поєднуючи освітні традиції з новими підходами до навчання. У закладі працюють 37 педагогів, а освіту здобувають 283 учні. Серед напрямів розвитку – використання цифрових освітніх інструментів, профорієнтаційна робота з підлітками та участь у міжнародних освітніх ініціативах. Зокрема, заклад долучався до швейцарсько-українського проєкту DOBRE.
За сто років школа пройшла шлях від невеликої дерев’яної будівлі до сучасного ліцею. Її історія зберігається не лише в архівних документах і старих світлинах, а й у спогадах випускників, педагогів та мешканців Великого Ключева.
Слідкуйте за нами в Instagram
