У Верховині віддали шану загиблому воїну Дмитру Коровчуку
Сьогодні до рідного гуцульського краю навіки повернувся захисник Дмитро Коровчук. Героя "на щиті" зустрічала Верховинщина. Він був вправним майстром, доброю людиною, опорою для своєї сім'ї, відважним воїном та вірним сином України...
Інформатор висловлює співчуття рідним, близьким....
Дмитро народився 24 вересня 1982 року. Проживав у селі Ільці, у присілку Великий Затінок. Навчався у Кривопільській та Ільцівській школах. Проходив строкову військову службу, а згодом присвятив себе будівельній справі.
Він був талановитим будівельником і різьбярем. Умів працювати з деревом, створювати красу власними руками. Його праця залишила помітний слід у домівках і житті рідного краю.
Найбільшою цінністю для Дмитра була родина — мама Марія, дружина Світлана, маленький син Владислав та сестри. Він був люблячим чоловіком, турботливим батьком, добрим сином і братом.
Коли Україна потребувала захисту, Дмитро став на її оборону. Із червня 2026 року виконував військовий обов’язок, захищаючи незалежність Батьківщини. Служив гранатометником мотопіхотного підрозділу військової частини А4718.
17 жовтня 2026 року життя Дмитра обірвалося. Його загибель стала непоправною втратою для родини, близьких і всієї громади.
Сьогодні, 31 жовтня, захисник повернувся на вічний спочинок на рідну Гуцульщину. Під час жалобної зустрічі священник Дмитро Михалків із глибоким болем говорив про мужність воїна, його доброту та безмежну любов до сім’ї.
Він був відважним воїном, не боявся смерті. Стояв там, в окопах, без усяких умов для життя, захищаючи свою рідну землю, свій гуцульський край, свою матір, своїх сестер, свою дружину і маленького сина, якого так безмежно любив, — наголосив отець Дмитро.
Священник згадав Дмитра як надзвичайно добру, золоту людину, вправного майстра, який залишив після себе не лише створені власними руками речі та будівлі, а й добрий слід у серцях людей. Він закликав молитися за душу воїна та просити у Господа сили для родини пережити це важке горе.
Сьогодні разом із родиною плаче вся Верховинщина. Особливо боляче усвідомлювати, скільки всього Дмитро ще міг би зробити, скільки обіймів подарувати своїм рідним, скільки щасливих днів провести поруч із дружиною та сином…
Він мріяв жити. Він мав для кого жити. Але війна обірвала його життєву дорогу. Вічна та світла пам'ять...
Джерело: Верховинська селищна рада
