"Украдене щастя": прем'єра від Коломийського академічного театру
За два дні до офіційного відкриття ювілейного XV Всеукраїнського театрального фестивалю «Коломийські представлення» у Коломийському академічному обласному українському драматичному театрі імені Івана Озаркевича відбувся закритий допрем’єрний показ «Украденого щастя» Івана Франка.
Інформатор побував на допрем'єрному закритому показі й ділиться враженнями.
У залі — лише кілька десятків людей: актори театру, представники преси та найближчі друзі коломийської сцени. І тотальна увага, бо на сцені - оголені почуття і справжня драма.
Ставити Франка — завдання непросте. А «Украдене щастя» — тим паче. Бо за добре знайомим сюжетом треба знову віднайти живих людей. Не літературних персонажів, не хрестоматійні образи, а чоловіка і жінку, які кохають, страждають, зраджують, виправдовують себе, помиляються і руйнують те, що ще вчора здавалося непорушним.
Режисером вистави став народний артист України, директор-художній керівник театру Дмитро Чибирак.
Його Анна спочатку живе простим, усталеним життям. Можливо, без великого кохання, зате зі стабільністю, звичкою і покірною вірністю чоловікові. І раптом з’ясовується: Михайло, любов її життя, якого вона вважала втраченим назавжди, — живий.
І світ перевертається.
Те, що роками було заховане й приглушене, проривається назовні. Любов, образа, жага повернути втрачене, бажання нарешті прожити те життя, яке в Анни колись відібрали.
А Микола — її чоловік, добрий, покірний, майже по-дитячому довірливий — раптом залишається за бортом власного родинного човна.
Здається, він і сам любить Анну не тією любов’ю, що спалює пристрастю. Він радше безмежно цінує її — як дружину, берегиню дому, як щось святе й незаперечне у своєму житті. Мало не молиться на неї.
І саме тому його падіння таке болісне.
Що стається з доброю людиною, коли їй більше нічого втрачати?
Коломийський «Украдене щастя» — це історія не про добрих і поганих. Тут узагалі важко когось засудити остаточно. Кожен має свою правду, свій біль і своє виправдання.
Анна — суперечлива, пригнічена роками невисловленими почуттями. Та коли ця гребля руйнується, емоції вже неможливо зупинити. Вони народжуються, відроджуються, накривають хвилею і ламають усе довкола.
Тут уже немає місця покорі перед людським осудом.
Немає сірого.
Спочатку все стає чорним або білим.
А потім — червоним.
Тріо Анни, Миколи та Михайла у виконанні Надії Комарової, Богдана Базилевича та Романа Мардарія працює напрочуд органічно й цілісно. Це справжній емоційний вир, який затягує глядача і не відпускає майже дві години.
Особливо сильним є внутрішній злам Миколи. Те, як із лагідної, довірливої, майже дитинної людини народжується чоловік, доведений до межі. Навіть знаючи фінал Франкової драми, все одно чекаєш його з напругою.
Бо тут важливо не що станеться.
Важливо — як людина до цього дійде.
Дуже вдалою, навіть філігранною вийшла лінія сусідів: плітки, марні поради і підтримка, нічим не підкріплена, вбрані у якісний гумор і добру гру, розбавляють напругу головної сюжетної лінії та додають виставі смаку.
У виставі мінімум сценографії і максимум змісту. Панно Богородиці на задньому плані - головний елемент одягу сцени. І він працює досконало.
Немає зайвого, за що могло б зачепитися око, аби втекти від того, що відбувається між героями. У центрі — людина. Її голос, рух, мовчання, біль.
І що довше триває вистава, то важче відповісти: хто тут винен?
Усі вони поступово просто стають собою.
Чи можна повернути щастя, яке в тебе колись украли? Чи можна забрати назад втрачені роки? І чи залишиться воно щастям, якщо за нього доведеться заплатити чужим болем?
Хто знає.
Але герої Франка неодмінно спробують.
Квитки на фестивальну прем’єру «Украденого щастя» розкупили ще у перший тиждень продажу. Та після завершення «Коломийських представлень» вистава залишиться в репертуарі театру.
І коломийський глядач після фестивалю ще не раз матиме нагоду прожити цю драму.
