"Вірю, що ми вистоїмо!" Історія захисника Петра "Хоми" Надурака з 77 батальйону ТРО
Молодший сержант Петро Надурак, на позивний «Хома», доєднався до лав Збройних Сил добровольцем. Тоді йому було всього 25. Разом з побратимами пройшов запеклі бої на Донеччині, тримав оборону та гнав ворога з Харківщини, а зараз успішно виконує бойові завдання на Запорізькому напрямку.
Інформатор Коломия з посиланням на 77 окремий батальйон ТрО ділиться історією захисника, який відважно боронить Україну.
На початку повномасштабного вторгнення майбутній воїн не зміг сидіти, склавши руки, поки країна у вогні.
"Тоді вся Україна піднялася, тисячі хлопців і дівчат йшли на війну і то явно не був момент думати, що я втрачаю так званий «золотий час», молодість, потрібно було діяти».
Петро пригадує, що найбільше йому запам'яталася історія, коли він був на Донеччині та тримав оборону в селі Краснопілля.
"Нас тоді обстрілювали практичну кожну хвилину. Довкола вже все було розбомблене, всі будинки знищені. Але одна господарська будівля - чи то цех, чи то великий склад (десь в 3 поверхи) залишалася вцілілою. Якось, перебуваючи на посту, глянув на неї і кажу до побратима, що дуже дивно, що цю будівлю не розбомбили ще, посміхнувся і спустився назад в окіп. Буквально через хвилину часу прилетіла ворожа ракета і розбомбила цей цех так, що її залишки долітали до нашого окопу".
Захисник розповів, що тоді ситуація була дійсно комічною, тож побратими у жарт говорили, щоб він більше ніколи не говорив про війну, не робив по ній прогнозів і не підказував, куди ворогу стріляти.
Також "Хома" поділився й тим, що на війні було найгіршим.
"Найгіршим і найскладнішим для мене було побачити, пережити і усвідомити першу смерть побратима. Це було весною 2022 року на Донеччині, ми лише приїхали на бойові і ще толком нічого не розуміли, не бачили, не знали. Це був друг Мирчик (Мирослав Бойко) з мого взводу. Після цього я почав сприймати війну, смерть по-іншому, якось все стало звичним."
Військовослужбовець поки не одружений й розповів, що, на його думку, хлопцям, які мають дружин, дітей важче, адже на війні вони ризикують життям кожен день й увесь час думають про сім‘ю.
Петро поки не готовий створити власну сім'ю, адже для цього потрібен спокій і стабільність, які він поки не може дати. Після нашої перемоги він планує зайнятися своїм відновленням.
"Перших півроку - займатися відновленням як фізичним, там і моральним, психологічним, подбати про здоров‘я, підлікуватися. Далі - сім’я, робота. Військовим буде важко. Поранення, ПТСР тощо. Часто будуть такі ситуації, коли достатньо, щоб хтось один зробив щось не так, оступився, попав в якусь дурну ситуацію, то суспільство буде думати, що і всі військові такі, буде таке собі своєрідне клеймо. Тому тут більше питання, чи готове суспільство до повернення військових, які кроки вони роблять вже зараз", - розповідає він.
Крім того, у воїна розпитали й про те, що б хотів сказати тим, хто досі не приєднався до війська.
"Я можу зрозуміти чому люди бояться йти на війну. Тут вже не про патріотизм чи щось таке. Вважаю, що погано фільтрується і подається інформація про стан справ, потужна російська пропаганда. Ми програємо інформаційну війну. Чомусь показуть лише все погане, а добре якось не в моді. От і латає в суспільстві «бусифікація», «хай діти депутатів йдуть», «я не буду воювати за Президента». А ідею про те, що ми воюємо за країну, свої сім’ї і свої домівки, розповсюджувати чомусь не хочуть...Я вважаю, що ті, хто не пішов на війну, хто ховається, ухиляється, - будуть шкодувати, їм з цим жити після закінчення війни, їм дивитися в очі своїм дітям і відповідати їм на не зручні для них питання, по типу «а де ти був?». Я можу приїхати додому у відпустку і йти по місту не переховуючись, не боячись, не відводячи погляду. Нам точно стидно не буде. Вірю, що ми вистоїмо! Якщо ми досі не програли - то далі лише шлях до перемоги!"
Слідкуйте за нами у Телеграм
