Врятований із прифронтової зони: зворушлива історія собаки Малиша
Серед карпатських гір, де природа заспокоює турботи й біль, живе чотирилапий під назвою Малиш — молодий, але вже з відблисками сивини, яку принесла з собою війна. Його погляд — як живе свідчення руйнувань, покинутих будинків та сотень тварин, що втратили дім через російську агресію.
Розповідає Інформатор Коломия посилаючись на Інформатор Івано-Франківськ.
Малиш — не просто собака. Це супутник, друг, символ стійкості. І хоча його історія мужності — частково про війну, вона має щасливий фінал.
Знайомство та дорога
19 лютого, 2023 року у вагітної лабрадорки у Верховині народилося одинадцятеро цуценят. Найменшим та найтемнішим, був він — Малиш.У квітні військовослужбовиця Руслана П’ятнюк під час відпустки почула про щенят і вибрала саме цього. Йому було півтора місяця, коли він відправився з нею в зону бойових дій.
“Малиш то спав, то грався, то перевіряв на міцність сидіння. Дихав під вухо так, ніби хотів зробити зауваження водієві й попросити бути уважнішим”, — усміхається військова.
Життя у війні та евакуація
До 1 березня 2025 року Малиш жив спокійно, бігав вздовж річки, грався у траві, насолоджувався щенячим життям. Та з 2 березня життя змінилося — на село впали каби, Малиш отримав контузію. Його евакуювали з Іскри Донецької області до села Данилівка на Дніпропетровщині. Там він провів сім місяців. А потім — нова дорога, дорога додому.
Підтримка людей і повернення додому
У сім’ї, де він опинився, не було великих собак, але Малиш став винятком і надією. Він підходив до людей у тяжкі моменти, кладучи голову на коліно, ніби бажаючи взяти на себе біль. Навіть у дорозі, під час евакуації, він врятував хлопчика з особливостями розвитку: його обійняв і той заспокоївся.
Під час однієї з зупинок стався приліт. Малиш відчув небезпеку раніше за людей: перекрив дорогу, кидав лапи до ніг — і за кілька хвилин вибух відбувся позаду.
З Запоріжжя до Івано-Франківська, Малиш їхав потягом. Поводився чемно в купе та спав більшість часу. Потім автобус до Верховини: водій дозволив взяти великого собаку, попросив лише намордник — і навіть не взяв грошей. Малиш сидів біля вікна, ніби впізнаючи свою домівку.
У Верховині він бігав перші дні, обнюхував кожен куточок, показував місцевим собакам, хто тут господар. Спав із Русланою, а потім для нього облаштували вольєр і підселили нову подругу — лабрадорку Джулі. Хоч він нарешті у безпеці, іноді довго дивиться в одну точку, ніби у той степ, де почалося його доросле життя.
Історія Малиша — це про те, як важлива евакуація тварин із прифронтових зон, де необхідна логістика, волонтерська підтримка, рішучість людей та солідарність. Тут, у простій дружбі між людиною і твариною, видно силу, яка допомагає пройти через страх і змінити долю хоча б одного життя.
Слідкуйте за нами в Instagram
