З бутсів — у берці: 13-літня історія кіборга, офіцера 10 ОГШБр Олега Ткачука з Коломийщини

Інформатор Коломия ділиться цікавим інтерв'ю добровольця, учасника АТО/ООС, захисника Донецького аеропорту, а нині — командира у складі 10 окремої гірсько-штурмової бригади "Едельвейс" Олега Ткачука. 

20 січня Україна вшановувала захисників Донецького аеропорту. Їх назвали "кіборгами"... Одним із них був воїн з Великої Кам'янки Олег Ткачук. Інтерв'ю з побратимом підготували військовослужбовці мотопіхотного батальйону 10 ОГШБр "Едельвейс".

Історія капітана на позивний «33» – це шлях від футбольного поля до залізобетонних руїн ДАПу, від юного солдата-добровольця до досвідченого командира. Про «коридори» через ворожі блокпости, маму на фронті та еволюцію сміливості — у великому інтерв’ю із захисником, який присвятив Збройним Силам України вже понад 10 років.

Замість бутсів – берці: від професійного футболіста до ЗСУ

— Ваша служба почалася у 2013-му році, незадовго до Революції Гідності?

— Так, це був травень 2013-го. Я прийшов у військкомат сам, добровільно. На той момент я був, напевне єдиним хлопцем зі свого села, який виявив таке бажання. Моє життя мало бути пов’язане з великим футболом: з 6-го класу навчався в Броварському вищому училищі фізичної культури під Києвом. Постійні змагання, поїздки за кордон, професійна підготовка... Але в 2011-му травми поставили хрест на кар’єрі футболіста. Тоді я вирішив стати військовим.

— Ви пішли на строкову?

— Ні, у 20 років став контрактником, довго це все тягнулося. Тоді військкомати працювали інакше, ніж зараз. Спершу мене хотіли відправити у внутрішні війська МВС, але я не хотів туди. Потім морська піхота «загорілася» мною, та й вони щось довго тягнули. Не могли визначитися, в яку частину мене відправити. Чекав-чекав... не витримав і сам прийшов у військкомат. Хочу служити, а тут систему «клинить». Служив в повітряних силах — в роті охорони на аеродромі.

А щодо Революції Гідності, то я також був учасником тих подій. Взяв відпустку і поїхав на Майдан, пробув там весь період відпустки. Повернувся в частину вчасно без «зальоту», і тут прийшла телеграма: потрібні добровольці в 95-ту бригаду. Я написав рапорт першим. За три дні вже був у 95-тій, на базі якої формувався 90-й окремий аеромобільний батальйон.

«Малий» серед велетнів

— Ви потрапили в ДАП від початку боїв у 2014-му? Дивлячись на ваш вік, мабуть, ви тоді були наймолодшим серед «кіборгів»?

— У батальйоні я був наймолодшим, тому й позивний отримав «Малий». Якось дізнавався, хто був наймолодший в Донецькому аеропорту. Там був ще хлопець із «Правого сектору», який мав всього 18. Тож наймолодшим захисником ДАПу був не я.

До слова, на захисті аеропорту я не був від самого початку. У 95-ту бригаду я прибув у вересні, далі — навчання, бойові злагодження. На базі мого батальйону та 5-го штурмового створили 81-шу десантну-штурмову бригаду.

Вперше на територію аеропорту я з побратимами заїхав 6 грудня о 4-й ранку. Це був період так званих «коридорів», коли ми проїжджали через сепарські блокпости. Це був такий сюрреалізм: вони нас обшукували, а потім ми їхали боронити термінал. Багато хто знімав це на телефони, у мене теж було багато унікальних фото й відео, але всі вони втрачені, старого телефону нема.

— Ви були водієм, але пішли в сам термінал. Чому?

— Я був спершу водієм, а відтак мене призначили командиром відділення інженерно-саперного взводу. Знав роботу сапера. У ДАПі я став сапером-піхотинцем чи сапером-десантником. Комбат мене дуже оберігав, не хотів пускати в перших рядах, але я не раз просився, чекав наказу. І таки випросив. Не міг інакше.

Бої за ДАП

— Відчутно відрізняються тодішні бої з теперішніми?

— Звичайно ж, і дуже сильно. Зараз війна дронів. Ти бачиш ворога за кілометри. Розвідка працює на іншому рівні, на великих відстанях спостереження. А тоді ми билися впритул. Можна було залізти в тил противника так, що він ні про що й не здогадався. Це були стрілецькі дуелі на відстані 2-5 метрів. Ти чув їхні голоси за гіпсокартонними стінами, чув, як вони дихають...

Наші машини заїжджали прямо в новий термінал ДАПу. І ми, фактично, проїжджали, мов  на долоні, — по злітній смузі.

Якщо ви бачили фільм «Кіборги», то сцена з «неповними бачками» палива дуже близька до того, як воно виглядало насправді.

На прориви були лічені хвилини під шаленим вогнем. Ми пролітали по злітній смузі, як на долоні у під..ів. Вони бачили нас, ми бачили спалахи з їхніх позицій... Коли ти вже всередині, там немає значення – водій ти, сапер чи зв'язківець. Ти – десантник.

Тримали кругову оборону по периметру на різних поверхах. Там, де було ближче до старого терміналу, звідки вони могли підповзти впритул, стояли наші кулеметні розрахунки. В інших місцях, де працювали снайпери, треба було просто вміти дуже швидко перебігати, щоб не спіймати кулю. В самому терміналі ми були в оточенні: за який кут не заховаєшся, звідки не виглянеш – ти всюди під прицілом. Це була війна впритул, на відстані витягнутої руки, де кожен із нас, незалежно від посади, ставав штурмовиком.

Випадковості, що рятують життя

— Ви були в ДАПі до самого кінця?

— Мене забрали з аеропорту з пневмонією наприкінці грудня. Я відновився і мав заїжджати знову в січні, якраз коли йшли фінальні штурми, щоб забрати тіла наших хлопців. Був у групах, які формував комбат Кузьміних, але в останню хвилину не потрапив на ту машину. Можливо, це мене й врятувало від полону, бо майже всі, хто був у тій групі, потрапили до рук ворога.

— Спілкуєтеся з друзями-«кіборгами»?

— Мій друг Володимир Коляда (позивний «Живчик»), з яким ми разом ходили на прем’єру фільму про кіборгів, вижив після поранення у 2015-му. Але під час повномасштабної війни загинув... уже в 2022-му.

Він був справжнім воїном. Зараз я підтримую зв'язок лише з двома «кіборгами» з мого періоду – це майор Володимир Небір і Артем Коваленко, який був нашим медиком. У нього четверо дітей, зараз не служить. Ми всі троє тоді були солдатами.

Родинний фронт

— У мережі можна знайти відео, відзняте перед Вашим виїздом з Івано-Франківщини. Там була вся ваша родина...

— Так, мені тоді було всього 21. На відео є мій тато, на жаль, нині покійний. Мама, брат, сестра, майбутня дружина ...

Мама, до речі, з 2021 року служить разом зі мною в бригаді, в батальйоні забезпечення. Можна сказати, сталось навпаки: син показав приклад, а мама підтримала.

— Тоді Ви казали журналістам, що хочете здобути вищу освіту. Ви вже тоді хотіли обрати саме військовий університет?

— Так, я дуже хотів вступати до військового інституту, але якийсь час не міг обрати, куди саме. Після того, як комбат Кузьміних потрапив у полон, замкомбатом став Баранов Віктор Анатолійович, а підполковник Красота був в.о командира батальйону. Вони мене буквально виштовхали вчитися. Так я став кадровим військовим, а за розподілом прийшов в 10 ОГШБр «Едельвейс». Тут мені дали позивний «Тридцять третій».

«Тоді яйця були міцніші»

— Порівнюючи себе 20-річного в ДАПі та себе теперішнього в 30-ть років, сміливість не змінилася?

— Чесно кажучи, стало складніше психологічно. Тоді все виглядало простіше: є ворог, є автомат, є стіна. Якщо чесно, тоді у нас «яйця були міцніші». Ми діяли на чистому адреналіні й відчаї. Зараз я офіцер, на мені відповідальність за людей, за планування.

Я не хвалюся своїм досвідом перед солдатами, але якщо треба мотивувати, розповідаю, що починав з нуля буквально. Я не знав нічого. Війна – вона така, що в один рік  – одна, наступний – зовсім інша. Потрібно розвиватися постійно.

 — Що ви відчуваєте сьогодні, згадуючи дні оборони в аеропорті?

— Розумію, що це було тільки загартування. Велика війна була неминучою. ДАП навчив нас головного – ворога можна і треба бити, навіть коли ти в повному оточенні.

Читайте також: Воїн 10 ОГШБр коломиянин Богдан Федорук "Перемога не буде, як вимикач від світла" | Хроніки війни

Історична довідка: 242 оборони ДАП

Оборона Донецького міжнародного аеропорту імені Сергія Прокоф’єва стала однією з найгероїчніших та водночас найтрагічніших сторінок у сучасній історії України. Бої тривали з 26 травня 2014 року по 22 січня 2015 року.

• «Кіборги»: Саме так ворог назвав українських захисників за їхню надлюдську витривалість у нелюдських умовах. Коли залізобетон терміналів почав плавитися і розсипатися від снарядів, люди продовжували тримати оборону. Звідси пішов відомий вислів: «Люди витримали — не витримав бетон».
• Гаряча фаза: Найзапекліші бої розгорнулися взимку 2014–2015 років. Герой нашого інтерв’ю заїжджав у ДАП 6 грудня — саме в цей час протистояння перейшло у фазу боїв на критично близьких відстанях (кілька метрів) усередині самих терміналів.
• 90-й окремий аеромобільний батальйон: Це підрозділ, сформований на базі 95-ї бригади (згодом увійшов до складу 81-ї ДШБ), який брав на себе найважчі ротації в останні місяці оборони. Саме бійці 90-го батальйону під керівництвом Олега Кузьміних тримали Новий термінал до останнього.
• Фінальні дні: 19 та 20 січня 2015 року терористи підірвали перекриття Нового термінала. Під завалами загинули десятки захисників. 22 січня вцілілі бійці залишили руїни аеропорту, оскільки будівля була повністю зруйнована і більше не мала об'єктів для фізичного утримання позицій.
• Втрати та пам'ять: За час оборони, за різними даними, загинуло понад 100 українських військових, ще понад 400 отримали поранення. 20 січня в Україні офіційно встановлено Днем пам'яті захисників Донецького аеропорту.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• Снайпер 10-ї ОГШБ на позивний Люцифер про звільнення Київщини і контрснайперські бої
• Начальник штабу 108-го ОГШБ 10-ї ОГШБр “Едельвейс”, майор Василь Логуш “Ромель” про війну і міць | Хроніки війни
• Заступник комбата МПБ 10-ї ОГШБ “Едельвейс” Олександр Гаврилюк: "А тепер вони вчаться у нас" | Хроніки війни