Мертві не скаржаться: фоторепортаж з Монастирка в Коломиї

І знову про дерева. Цього разу – на Монастирку. Це найдавніше діюче кладовище Коломиї. Його мали б обслуговувати комунальники міста. Проте з середини квітня зрізка дерев на цвинтарі здійснюється силами місцевої релігійної громади храму Благовіщення Пресвятої Діви Марії. Міська рада тільки дала дозвіл на проведення цих робіт. Частина поховань кладовища були пошкоджені.

На заклик небайдужих коломиян Інформатор відвідав Монастирок і поспілкувався з настоятелем храму Благовіщення Пречистої Діви Марії.

 

Ініціатором зрізки дерев на кладовищі біля храму є отець Андрій Танасійчук. Настоятель храму занепокоєний тим, що старі дерева десятиліттями руйнують давні поховання Монастирка. Особливо дошкуляють ясени, бо в них коренева система під верхом і через це могили поблизу вивернуло по різні боки. Крім того, хворі дерева, висотою понад 10м. становлять небезпеку для самого храму.

Нагадаємо, що Благовіщенська церква є пам’яткою архітектури національного значення і відноситься до найкращих зразків гуцульського сакрального будівництва. Кілька років тому храм був відреставрована силами коломийських меценатів.

Читайте до теми: Гра в демократію або ”йой най буде”. Як приймаються рішення про зрізку дерев в Коломиї

А тополі, що росли з боку вул. Карпатської, за словами настоятеля церкви, становили небезпеку для пішоходів та автівок.

“Прихожани храму навпаки дякують, що ми організували таку роботу. Так і кажуть: слава Богу, отче, що Ви це зробили, бо якби це зробили не ви, то зробить природа. З розумінням ставляться навіть ті, хто доглядає за могилками своїх родичів на Монастирку. Дехто з них навіть погодився розібрати частину пам’ятників, щоб робочі без перешкод могли провести зрізку дерев. Хоча не обійшлося і без скарг. Так, пані Христина написала скаргу в поліцію, але ми вже поговорили і все узгодили”, – пояснює Андрій Танасійчук.

А де ж комунальники?

Постає логічне питання: чому ж ці роботи покладені на плечі настоятеля храму? У Коломиї діє комунальне підприємство “Коломийська ритуальна служба”, яке займається  скошуванням трави, чисткою самосівів, прибиранням. То чому ж міська рада переклала турботу про кладовище на церковну громаду? До слова, на утримання цвинтарів, озеленення, вуличне освітлення кошти надходять. Це саме ті категорії витрат, які пропускає держказна в умовах воєнного стану.

Висновки робити складно, адже церковна громад керувалась благородними намірами. Інша справа – відповідальність міських урядників. Дати дозвіл на проведення робіт – це найменше, на що спромоглася влада міста.

Інформатор досліджує, хто ж буде відшкодовувати збитки через пошкодження могил Монастирка.

Історія Монастирка

Цвинтар отримав назву «Монастирок» від церква Благовіщення, котру в народі називали «монастирською», бо в давнину, за народними переказами, знаходився біля церкви монастир.

Ховати на цвинтарі почали з першої половини ХІХ ст. Тут зберігся залізний хрест з бетонною підставкою (в шіані записаний під номером V), «поставлений на пам’ятку посвячення цвинтаря 30.09.1907 року». Хрест свідчить про те, що з цього приблизно місяця у 1907 року цвинтар розширювався на північ. Кам’яний хрест перевезли в 1969 році з площі М. Ірчана. На ньому є напис з інформацією, що в 1909 році його поставлено на тому місці, де була церква св. Михайла, побудована 1751 року.

Одразу при вході на цвинтар, зліва від головної алеї, стоїть церква Благовіщення. В народі її називали «монастирською», бо в давнину, за народними переказами, знаходився біля церкви монастир. 1589 року татари зруйнували дощенту всю Коломию, не пощадили й монастиря та церкви. В радянський період церква довгий час не функціонувала, а 1988 році в ній відкрито музей писанок. У 1990 році, на прохання релігійної громадськості, приміщення знову повернено під церкву. На захід від цієї церкви у XVIII ст. побудовано дзвіницю.

На цвинтарі знаходиться символічна могила насипана громадянами міста у 1920-х роках для вшанування пам’яті полеглих під час Першої світової війни Січових стрільців — уродженців Коломиї і Коломийщини. А неподалік – братська могила військовослужбовців МВС-МДБ та партійних і радянських активістів, полеглих у сутичках із підрозділами УПА.

На цьому цвинтарі «Монастирок» поховані зокрема:

Теофіль Атаманюк (1892 — 1963) — четар УГА, вчитель;
Іван Баб’юк (30 квітня 1892, Кути — 15 лютого 1965, Коломия) — український освітній діяч, професор гімназії, сотник УГА, комендант станції Коломия.
Володимир Багнюк (1914 — 1995) — священик УГКЦ.
Бенцаль Микола Гнатович (24 травня 1891, с. Курівці — 9 вересня 1938, Коломия) — український актор, режисер, театральний діяч.
Біберович Іван (1854 — 15 листопада 1920) — український актор, режисер і директор українського театру в Галичині.
Біберовичева Іванна Антонівна (з дому — Коралевич; 30 грудня 1861, с. Фалиш — 7 вересня 1937, м. Коломия) — українська актриса (сценічний псевдонім до 1879 — Ляновська).
Білоус Михайло Іванович (24 листопада) 1838, с. Новий Витків — 8 вересня 1913) — український видавець, редактор, журналіст, громадсько-політичний і культурно-освітній діяч.
Теодор Білоус (27 липня 1827, Новий Витків — 15 лютого 1892, Коломия) — український громадський, культурно-освітній діяч, педагог, директор гімназії, літератор, видавець.
Іван Винниченко (1891 — 1940) — четар УСС, адвокат.
Ганна Бойчук-Гаврилюк (1899 — 1957) — старший санітар УСС, вчителька.
Фелікса Барана (1885 — 1940) — хорунжий УСС та УГА, музикант, викладач музики.
Осип Бійовський (26 серпня 1889 — 9 травня 1936) — громадсько-просвітницький діяч, хорунжий УСС, четар УГА.
Микола Вишиванюк (1859 — 1941) — управитель школи.
Юлія Вишиванюк (1872 — 1946) — вчителька.
Ілько Візекарнюк (26 липня 1884 — 12 жовтня 1943) — хорунжий УГА, адвокат.
Ігнатій Волчук (1878 — 1938) — священик, пароха Ключева Великого.
Володимир Глинський (27 червня 1843 — 12 листопада 1920) — український культурно-громадський діяч, один з ініціаторів «Руської захоронки»; залишив вартісні спогади з 1916—1920 рр[2].
Городиський де Братко (1877 — 1960) — поручник УСС, директор школи.
Лука Данькевич (1791, Орява — 4 січня 1867, Коломия) — український письменник, байкар, священник, громадський діяч. Один з перших будителів українства на Галичині.
Богдан Дольницький (19 березня 1886 — 20 грудня 1939) — український лікар, члена УЛТ. Закінчив Коломийську гімназію.
Лев Дольницький (7 квітня 1859 — 20 грудня 1939) — культурно-громадський діяч, викладача української гімназії.
Григорій Дрогомирецький (27 листопада 1889 — 13 жовтня 1958) — громадський діяч, викладач Рогатинської та Коломийської гімназій.
Жуковецька Володимира Вільгельмівна — (5 травня 1871, Велика Вільшаниця — 1940) — українська галицька коломийська дитяча письменниця. Літературний псевдонім — Вільшанецька.
Йосиф Завицький (1885 — 1958) — поручник УГА, заступник коменданта Коломиї, директор школи.
Іван Зубенко (25 вересня 1888, Валуйки — 21 серпня 1940, Коломия) — український поет, прозаїк, драматург, публіцист, літературний критик, журналіст.
Володимир Кобринський (16 жовтня 1873, с. Білоберезка — 7 жовтня 1958, м. Коломия) — український мистецтвознавець і етнограф, натхненник-організатор та перший директор Музею народного мистецтва Гуцульщини.
Зенон Кирилович (23 серпня 1865 — 17 лютого 1919) — священик, диригент, композитор, катехит коломийських шкіл, другий (після Теодозія Курпяка) диригент хору «Боян» в Коломиї[3].
Іван Кирилович (1892 — 19 лютого 1944) — хорунжий УСС, четар УГА, власник видавництва «Трембіта».
Юліан Ковалів (13 січня 1890 — 16 липня 1958) — заслуженого учителя УРСР.
Стефанія Ковбуз (28 січня 1890 — 22 лютого 1930) — співачка.
Олександр Козакевич (1873 — 7 січня 1952) — сотник УГА, лікар, засновник УЛТ в Коломиї.
Марія Колцуняк-Кузьма (6 грудня 1884 — 23 вересня 1922) — культурно-освітня діячка, письменниця.
Ірина Лепканюк «Леся» (9 серпня 1924 — 3 серпня 1947) — референт пропаганди Коломийського окружного проводу УПА.
Амбросій Нижанківський (8 квітня 1873, Коломия — 7 березня 1943, Коломия) — український актор та театральний балетмейстер.
Кирило Трильовський (6 травня 1864 , с. Богутин — 16 жовтня 1941, Коломия) — відомий галичанин, адвокат, доктор права, громадсько-політичний та культурно-освітній діяч.
Дмитро Туринський (1891—1957) — старшина УГА, емп. Викладач музичної школи.
Андрій Чайковський (15 травня 1857, Самбір — 2 червня 1935, Коломия) — український письменник, громадський діяч, доктор права, адвокат у Галичині.
Іван Чернявський (13 травня 1867 — 5 лютого 1959) — голова окружного суду в Коломиї, адвокат, громадський діяч, філателіст.
Євген Цісик (9 вересня 1897 — 24 лютого 1956) — стрілець УСС, музикант (скрипка), диригент театрального оркестру, композитор. Написав музику до пісні «Тополя» на слова Т. Шевченка.
Зенон Чолган (20 вересня 1894, с. Чернятин — 1969) — український військовий та громадський діяч, сотник УГА, учасник боїв за Львів 1918 — 1919 рр.