Нині, 5 травня, Міжнародний день боротьби за права людей з інвалідністю. Наголосимо, “людей з інвалідністю”, не “інвалідів”. Цей термін вийшов з українського вжитку на законодавчому рівні ще в 2018 році, таким чином акцентуючи на людині, а не на її фізичних чи інтелектуальних вадах. Користаючи нагодою, розбираємося, як ми нехотячи дискримінуємо, вдаючись до некоректних означень.
Розповідає Інформатор.
Ближче до Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю
Відомо, ще у 2018 році екс-президент України Петро Порошенко підписав закон щодо виключення із українського законодавства та вжитку терміну “інвалід”. Відтак замість слова “інвалід” у всіх законодавчих актах з’явився правильний термін – “людина з інвалідністю”. Окрім того, терміни “дитина-інвалід” та “інвалід війни” відповідно були змінені на “дитина з інвалідністю” та “особа з інвалідністю внаслідок війни”.
Тобто на перше місце конвенція ставить людину, а вже згодом її медичні діагнози.
Як не можна/Як треба
Інвалідність – це перш за все медичний термін. “Аутистичний спектр”, “ДЦП”, “Цукровий діабет”, “Синдром Дауна” – діагнози, тому називати людину “аутистом”, “ДЦП-шником”, “діабетиком”, “дауном” – некоректно.
Зчаста такими словами послуговуються, аби образити людину чи пожартувати про її інакшість. На вулиці, особливо між підлітками, можна почути: “Ти даун!”, “Дебіл!”, “Ідіот”. Така поведінка неприпустима. Тому і з дітьми і з підлітками потрібно проводити просвітницьку роботу. Усі – різні, однак усі – рівні.
“Людина з обмеженими можливостями”, “неповносправна”, “людина з особливими потребами” – теж недоречні ярлики. Адже у всіх є особливі потреби. Прикладом, горня кави вранці, без якого впродовж дня ви не зможете ефективно впоратися з роботою.
“Каліка” – ще одне слово, котре слід викинути зі свого лексикону. Можна вдаватися до такого варіанту: “Люди, які отримали каліцтва”. Те саме стосується й контузій: не “контужений”, а “людина з контузією”.
Людей з вадами зору краще називати “незрячими”, а не “сліпими”. Людей з вадами слуху – “нечуючими” чи “слабкочуючими”.
Проблеми комунікації
Трапляється ситуації, коли ми не знаємо, як поводитися у присутності людей з інвалідністю і навіть боїмося їх. Найпростіша причина – страх образити. Відтак невимушена розмова переформатовується у неприродню. Зчаста ми вмикаємо режим “паніки”, коли стикаємося з тим, що не входить до нашої суб’єктивно сформованої категорії “нормальності”. Як комунікувати з людьми з інвалідністю? Відповідь елементарна – говорити з ними, як і з усіма, не диференціюючи, не відокремлюючи, з уважністю та повагою.
Кілька простих порад для кращої комунікації:
- використовуйте звичайний тон голосу — не підвищуйте голос, якщо цього не попросять;
- будьте ввічливі і терплячі — не поспішайте розмову;
- розмовляйте безпосередньо з людиною, а не товаришем, що супроводжує її;
- не прикидайтеся, що розумієте, краще перепитайте;
- ведіть мову про інвалідність особи лише в разі потреби або відповідності;
- запропонуйте допомогу, якщо це видається необхідним, але поважайте бажання особи, якщо вона не прийме вашу пропозицію;
- уникайте надмірних компліментів;
- розслабтеся — всі роблять помилки; вибачтеся, якщо вважаєте, що збентежили людину.
Доступно та дотепно про те, як називати людей з інвалідністю – у відеоролику Телебачення Торонто.
Ніка Кричовська
