Цього року Івано-Франківськ відзначатиме 360-ту річницю від заснування міста. Але святкування пройде незвично тихо, нетипово скромно… в умовах воєнного стану. Тому ми вирішили підтримати наш рідний, прогресивний, затишний Станіславів у свій журналістський спосіб.
Ділимося спогадами коломийських бджілок Інформатору про Івано-Франківськ.
Наталка Сандецька
Станіславів, Франик чи офіційний Івано-Франківськ.
Місто, де легендарний Каменяр провів менше часу, ніж в Коломиї. Але самі коломияни не втрачають нагоди відвідати обласний центр і насолодитися його смаками, ароматами, звуками і думками. Порівняно з Коломиєю тут думається легше, більше простору і розмаху.
Колись за 5 хвилини ходу від стометрівки працювала славнозвісна «Мармуляда». Подібно до львівської «Ляльки» чи коломийського «Катріну» тут збиралася сила-силенна цікавого люду – музиканти, митці, письменники… Таке собі вогнище субкультури.
Мене затягнула в це атмосферне місце знайома, і відтоді Франківськ став рідним. «Мармуляди» вже давно нема, але є гамірна стометрівка, де запросто можна зустріти двадцять-тридцять знайомих нараз, де «Пане, дайте пару копійок», де Бастіон задумався у жовтих вогнях ліхтарів, де для кожного знайдеться улюблене місце відновлення… Щоб погомоніти, чи помовчати, чи спробувати віднайти зміст.
А ще у Франківську – неймовірної краси люди.
Чесно, зізнавайтеся, хто там відсортовує мешканців Франківська? Звідки у вас так багато вроди?)))
Вітаю, Станіславове! Ти нам подобаєшся! Давай зустрічатись частіше?
З любов’ю з Коломиї.
Оля Пукавчук
Пам’ятаю, як в дитинстві з бабусею сідали у потяг і їхали “до области” продавати домашнє молоко, сметану та сир. На ринку, неподалік вокзалу, завжди було людно. Місцеві панянки поважного віку, з намальованими яскраво-рожевою помадою губами, приходили сюди, аби купити натуральну продукцію.
А ще гігантський торговий центр “Арсен”. Маленькою я дивилася на ті масштаби і гадала, що там можна знайти абсолютно все. У Коломиї такого не було.
А далі було студентство. Подруга, яка навчалася в Івано-Франківську, запросила в гості. Тоді я вперше познайомилась з архітектурою міста. Але найбільше мені запам’ятався “Бастіон”. Можливо, через ці красиві будівлі та саму атмосферу міста, я теж обрала Прикарпатський національний університет.
От перечитую і розумію, що звучить це все якось ностальгійно, наче з минулого. Але ж насправді знаю точно, що попереду – ще мільйони хвилин у неймовірній атмосфері Франківська. Тому лупаймо цю скалу і після перемоги все наверстаємо!
З днем народження, друже!
Ніка Кричовська
Франківськ – місто, що поєднує затишок та амбіції. Для мене він назавше закапсулювався у квартирці на Сахарова, де жила сестра бабусі. Довкруж її балкону було багато пташок, яких вона підгодовувала зерном та хлібом. Хутке застілля і мандрівка старими світлинами. Тоді тролейбус, що скидався на змученого звіра. Вокзал, де кортіло придбати щось нездорове-вуличне і з’їсти тільки-но сяду в потяг.
Другий Франківськ – однокімнатка подруги-художниці. Протяжні вечори на кухні за розмовами під цитриновим світлом настільної лямпи. Засклені картини на стінах, тупотливі сусіди. Щастя та спокій, що їх можна запопасти лише в іншому місті.
А поміж цими двома домівками- вулички, вулички, вулички. І перехожі, що дивляться приязно та цікавсько. Ніби намагаються у моїх зіницях розгледіти, звідки я приблукала до їхнього Фра.
