Макарів – це ще одне місто герой, чи то радше місто героїв. Ще у перші дні Макаровом, що на Київщині, вже курсували танки окупантів. Згодом були вибухи, мінометні обстріли, руйнація магістральних ліній електропередач. Люди без тепла та світла, але з надією у свої сили та українських військових, яким врешті вдалося відборонити місто.
Для Інформатора ця історія є вагомою, адже архівує війну такою, як вона є, зі слів очевидців. Спогадами поділився боєць ТерОборони Роман. Далі – пряма мова чоловіка.
Як і всі, ми прокинулися вранці 24 лютого. Хтось почав відразу від’їжджати, хтось розпочав підготовку. Того ж дня почали формуватися загони ТерОборони. Згодом видавали зброю. Якщо не помиляюся, орки підійшли до нашого Макарова близько 28 числа. Спершу було багато інформації про те, що вони пройшли через Іванків на Київ. Потім вони пішли до Бородянки, ми все ще сподівалися, що вони до нас не дійдуть. Ми собі уявляли, що повинні бути підірвані мости, підступи до міста. Але цього не було.
Українські військові почали з’являтися тут на третій день війни. Люди полегшено зітхнули, тому що прийшли наші солдати. Люди відчули захист.
Я, як боєць ТерОборони, отримав завдання перевірити церкву московського патріархату, що знаходиться в 16 км від Макарова. Ми приїхали вдвох з товаришем. Це було 28 число, неділя. Ми оглянули церкву, поруч був будинок отця. Ми ввічливо з ним привіталися, поговорили. Оглянули будинок, не знайшли нічого підозрілого. Повернулися до Макарова. Вже натоді там були заготовлені протитанкові їжаки. Згодом ми зрозуміли, що колони підходять до нас. Зв’язавшись з Бородянкою, ми отримали інформацію, що окупанти пішли у бік Макарова. Поговоривши з мешканцями сусідніх сіл Андріївки та Липівки, ми зрозуміли що російські військові вже поруч.
Ми почули гуркіт техніки, що підійшла до нас з північного боку. Певний час вона стояла непорушно, було чутно постріли, як виявилося, стріляли наші ЗСУ. Нашим вдалося спалити дві одиниці російської техніки. Орки відійшли. Після цього було чутно автоматні черги: наша ТерОборона виїхала туди і стріляла по цій техніці, розуміючи, що сильно ми їх не пошкодимо, бо автоматом танк знищити неможливо. Далі ми почули гуркіт техніки, що розходиться. З того боку, де вони заходили, був в’їзд прямо в Макарів, праворуч була Макарівська кільцева, через яку можна потрапити на трасу Київ – Чоп. Ліворуч була дорога на село Гавронщина. З Гавронщини окупанти пішли на Колонщину.
Частину сил окупанти сконцентрували на території гольфклубу, що у селі Гавронщина. Звідси вони щодня обстрілювали цивільну інфраструктуру Макарова.
Приблизно наступного дня пройшла колона безпосередньо через Макарів. Я бачив як йдуть танки. За ними тягнулася хмара вихлопів. Я звернув увагу на те, що танкові кулемети були скеровані направо і вгору. Хоча в цьому місці цілей не могло бути. Там були одноповерхові житлові будинки. Вектор направлення дула гармати був скерований так, що вони не могли поцілити в житловий будинок. Для себе я зробив висновок, що таким чином вони хотіли продемонструвати відсутність вбивчої агресії.
Вони пройшли колоною через увесь Макарів, перетнули наш міст і пішли в бік Житомирської траси. Пересуваючись, вони робили постріли, головно з крупнокаліберного кулемету, скоріш для того, аби відлякати людей, що хотіли поцілити у них коктейлем Молотова. Наших військових вони не зустріли.
Вже пізніше ввечері було чутно вибухи в напрямку Києва, і ми собі припускали, що це наші збройні сили по ним гатять.
Протягом усього цього часу щодня відбувалися бої: артилерійські удари, мінометні обстріли з боку окупантів, обстріли градами, танками. Потім настав момент, коли вони пішли.
ЗАРАЗ
Тривають відбудовні роботи. До нас приїжджає багато волонтерів з інших міст. У місцевого населення, яке могло б цим займатися, напевне, присутній психологічний синдром потерпілого. Працюють лише одиниці. Хоча спершу приходили наші люди, займалися прибиранням парку, розчищенням осколків.
Якщо говорити про об’єкти цивільної інфраструктури, з трьох дитячих садочків, один не підлягає відновленню. Інший постраждав дуже мало, а в третьому повністю зруйнований корпус. У лікарні був прострілений дах. Розбитий шифер. В приміщення адміністрації, зокрема у кабінет голови, прилетів снаряд. Там зруйновані стіни та перекриття. У школі теж частково зруйновані перекриття, вибиті усі вікна. Ми заклеїли їх плівкою, аби хоч якось вберегти будівлю від затікання води та остаточної руйнації. Школа №2 постраждала менше. Будинок культури постраждав, водонапірні вежі. Одна з них зруйнована повністю. Багато житлових будинків пошкоджено, деякі повністю вигоріли. Інші – розбомблені та розтрощені.
Об’єктів, що зазнали руйнації більше ніж тих, що вціліли.
Наразі газ, вода та електрика майже відновлені. Але впродовж боїв, люди, яким не вдалося евакуюватися, жили без газу, світла, тепла. Було багато перебитих магістральних ліній електропередач, газових труб. Люди залишились без можливості нормально приготувати їжу, знаходили газові балони і так виживали.
Наприкінці квітня волонтерка Тетяна з Бердянська разом з мамою з’їздила до Макарова, аби передати гуманітарну допомогу. Дівчина поділилася з нами відео за маршрутом Стоянка-Макарів-Буча.
Це історія міці та стійкості українців. Історія нерівного протистояння російських танків та цивільних з коктейлями Молотова. Історія темряви та світла, що врешті повернулося в домівки Макарова. Це історія міста, що встояло і силою громади повстає з попелу.
Ніка Кричовська
