24 лютого життя кожного українця змінилося в більшій чи меншій мірі. Протягом перших днів, тижнів, місяців, а дехто й досі левову частку своєї доби проводить, читаючи новини. На прикладі трьох різних медіа Івано-Франківщини розповідаємо, як воно: зберегти (або й запустити) видання в умовах воєнного стану.
Інформатор пропонує дослідження Юлії Марціновської, регіональної представниці Інституту масової інформації.
ІНФОРМАТОР: “Запускати медіа в часі війни – це як сісти у кошик повітряної кулі, без навиків керувати нею”
Коломийська редакція “Інформатора” створена по франшизі.
“Ми щойно повернулися з навчання з Дніпра і на четвертий день по приїзду в Коломию прокинулись від виття сирен. Російські ракети вдарили по нашому аеродрому. І так, це було страшно й шоково, попри всі анонси війни й заклики збирати тривожні валізи”, – пригадує головна редакторка нового медіа “Інформатор” Наталія Сандецька.
Двадцять хвилин на паніку – і взялися до новин. Ввечері 24 лютого вже ніхто толком не розумів, з чого почалась доба. І так – тиждень за тижнем.
“Ніхто з нас не мав досвіду у військовій журналістиці. І мова навіть не про вміння, а про відвагу вчитися на ходу, подолати власні страхи, враховувати запит читачів, виконувати рекомендації уряду щодо висвітлення подій в Україні під час воєнного стану…”
Дівчата часто радились: що варто випускати, а що – ні. Вже тоді розуміли, що в тилу паніка – найгірший ворог. В перші два тижні в Коломиї зареєструвалися біля 10 тисяч ВПО. Всі вони були розгублені й виснажені.
“Ми зібрали корисні контакти – від лікарень до дитячих центрів для вимушених переселенців. Роздавали листівки у центрах реєстрації та магазинах. Відслідковували ціни на орендоване житло, записували історії тих, хто через російську агресію опинився на Прикарпатті. Щоб підтримати бізнес в умовах війни – робили безкоштовні рекламні матеріали про їхню справу. Волонтерам допомагали у зборах необхідних речей”.
На сумніви не було ні часу, ні сил. І як би не проходила ніч, вранці команда бралася до того, що вважали власним обов’язком. Сьогодні “Інформатор. Коломия” – це 80 тисяч читачів, які звикли до різнопланових новин. Аудиторія з редакцією звиклись і зрослись.
“Один з найтепліших моментів – допомога видавництву “Ранок” перевезти логістичний центр з підобстрільного Харкова в Коломию. Врешті-решт – це той факт, що місцева влада почала нас сприймати серйозно, реагуючи на звернення журналістів та публікації про благоустрій, роботу ЦНАПу, безпеку…”
Стратегії виживання медіа в часі війни не існує, бо час дуже хиткий. Тому залишаються старі орієнтири: не зашкодь, не бійся, а як можеш більше – роби, переконана Наталія Сандецька:
“Чи могли б ми повторити це вдруге? Важко сказати. Сьогодні від роботи на повне виснаження ми перейшли до цілеспрямованої роботи. По-перше, вже бачимо нашого читача, а по-друге, збагнули, що країна потребує сильних і здорових українців. Тому-то в переддень емоційного вигорання підсилюємо одне одного, підміняємо або дозволяємо собі деякий час мирно посидіти у змістовній тиші”.
ФІРТКА (Івано-Франківськ): “Найголовніше те, що нам вдалося зберегти наш колектив”
Понад 60% журналістів агенції новин “Фіртка” не є мешканцями Івано-Франківська – вони доїжджають. Серед авторів є й студенти. Зараз вони перейли на дистанційне навчання, ще й ціни на оренду житла зросли – їм вигідніше не працювати взагалі, ніж винаймати квартиру в місті. Наразі транспортне сполучення вже трохи налагодилося, каже головний редактор Ігор Марковський, проте протягом перших місяців повномасштабної війни було непросто.
“Ми втрачали охоплення: не могли відвідувати всі заходи, адже більшість із них відбувається в обласному центрі. Намагаємося надолужити”.
Редакція була змушена економити на бюджеті та відмовитися від співпраці з багатьма позаштатними авторами:
“Якщо раніше брали багато матеріалів, зараз – лише “сильні” теми, на кшталт розслідування чи ексклюзивного інтерв’ю”.
Протягом першого місяця були затримки з виплатами. Вони й досі зберігаються – в межах 2-3 тижнів. Гонорари теж скоротили:
“Якщо раніше журналісти, окрім заробітної плати мали певні бонуси, то зараз їх теж враховуємо, але не завжди можемо розрахуватися”.
Тому почали активно придивлятися до альтернативних способів заробітку, окрім прямої реклами на сайті. Зокрема, монетизації YouTube-каналу, розвитку сторінки в Telegram та інших соціальних мережах. З цієї причини планують придбання більш сучасного обладнання.
“Пропонуємо співпрацю комерційним структурам, щоб не просто заявляли про себе прямою рекламою, а й замовляли матеріали, розіграші. Як і більшість ЗМІ, додали посиланням для донатів. Поки що воно не приносить доходу, але сподіваємось, що за місяць-другий налагодимо повноцінну роботу та збільшимо кількість ексклюзивних новинок, щоб люди нас читали й бачили, що за це варто донатити”.
На майбутнє планів багато. По-перше, максимально брати участь у різноманітних тренінгах, які проводяться військовими журналістами.
“Розуміємо, що нам бракує знань саме в висвітленні воєнного конфлікту: що можна писати, що не можна писати, адже ситуація змінюється й інколи боїшся написати щось зайве”.
По-друге – налагодити співпрацю з закордонними партнерами: польськими та прибалтійськими новинними сайтами.
“Ми бачимо в цьому перспективу для наповнення бюджету для нашого видання зокрема та локальних ЗМІ загалом. Адже, думаю, поляків, прибалтів, чехів цікавить ситуація в Україні, поруч із їхніми кордонами. Та й багато наших краян вже перебувають у тій же Польщі, Чехії, Словаччині, Угорщині. Думаю, їм теж цікаво бачити, як розвивається їхнє місто, що відбувається в їхньому рідному регіоні”.
По-третє, ґрантові програми. Але це – в довгостроковій перспективі, в кращому випадку, на наступний рік.
“А дотягнути до кінця цього року – зберегти колектив і приміщення – це доволі складно. Сподіваємося, що бізнес у тилу почне відновлюватись і надходження від реклами повернуться хоча б на рівень 70% від того, що був до початку повномасштабного вторгнення. Очікуємо, що підприємства, які переїхали на Прикарпаття почнуть також рекламуватися в нас – за рахунок цього також виживатимемо”.
ГУЦУЛЬСЬКИЙ КРАЙ (КОСІВ): “СИТУАЦІЯ В РЕДАКЦІЇ БЛИЗЬКА ДО КАТАСТРОФІЧНОЇ”
У період коронавірусних локдаунів кількість рекламних публікацій суттєво зменшилася. Після 24 лютого реклама зникла взагалі, каже головна редакторка Косівської районної газети “Гуцульський край” Аліса Мудрицька.
“Зменшилася кількість платних вітань, некрологів та оголошень”.
Середня заробітна плата в редакції – мінімальна. Працівників звільняють, або вони звільняються самі: молоді журналісти за мінімальну зарплату працювати не хочуть.
“На 2022 рік у районному бюджеті не закладено жодної копійки на висвітлення в ЗМІ діяльності органів місцевої влади. Територіальні громади теж не виділяють коштів на ці потреби. Складається враження, що влада всіх рівнів не розуміє значення місцевих ЗМІ, хоча газетярі мають фахові знання для об’єктивного та ґрунтовного висвітлення подій, діють у правовому полі, вміють перевіряти факти, усвідомлюють і несуть відповідальність за кожне надруковане слово”.
Натомість інформаційна діяльність місцевих органів влади зосередилась у соціальних мережах.
“Місцеві ЗМІ роздержавили та відправили у вільне плавання без досвіду виживання та ресурсів. У нинішніх вітчизняних реаліях таке ставлення – це не демократія і не ринок, це – диверсія. В таких умовах більшість місцевих газет до перемоги України не доживе”.
Щодо стратегії виживання локальних медіа в умовах війни в контексті друкованих видань, передусім, на думку редакторки, йдеться про поліпшення та пожвавлення роботи, підвищення якості публікацій та оновлення кадрів.
“Ми це розуміємо і з себе відповідальності не знімаємо. Але в умовах постійного подорожчання послуг “Укрпошти”, війни, катастрофічного рекламного безгрошів’я, це не допоможе”.
Серед планів на майбутнє – щонайменше зберегти нинішній тираж (3000 примірників за передплатою). А в ідеалі – підвищити тираж і зберегти газету для жителів Косівського району.
“На мою думку, держава має усвідомити важливість регіональних ЗМІ, які щодня пишуть літопис сіл, містечок, районів, забезпечують фаховий двобічний зв’язок влади з громадянами, розповідають про успіхи й турботи окремих людей і невеличних груп, відповідають на актуальні питання. Неможливо скласти інформаційну картину великої країни без таких маленьких пазлів. Тому в період воєнного стану підтримка від локальної влади має бути і моральною, і фінансовою – “за замовчуванням”, за однаковими для всіх ЗМІ правилами, незалежно від чийогось бажання чи залишковим принципом”.
Блог підготовано в межах проєкту “Мережа медіаспостерігачів”, який виконує ІМІ за підтримки Freedom House. Зміст блогу є відповідальністю ГО “Інститут масової інформації” та його автора й не обов’язково відбиває позицію Freedom House.
Юлія Марціновська,
регіональна представниця
Інституту масової інформації
в Івано-Франківській області
