Про кіно та театр від відомого українського актора | Інтерв’ю з Романом Ясіновським

“У нас кіно так само як гречка на виборах, усі хочуть отримати безкоштовно. Це має змінитися.”, – переконаний артист Роман Ясіновський.

Інформатор відверто поспілкувався з актором українського театру та кіно Романом Ясіновським, про кастинги та проби, ролі, зйомки, війну, а також про те чому українці недооцінюють кінематограф.

Розкажіть, як вас затвердили на роль у фільмі “Кіборги”? Чи було важко проходити кастинг, адже на скільки я пам‘ятаю, то персонаж був агресивний, російськомовний, з нецензурною лексикою. Звідки так добре володієте російською, будучи із Заходу України.

Насправді коли я приїхав у Київ, то не розмовляв російською. Я звичайно її розумів, ну говорив так як знаєте, говорили люди, які народилися у Радянському союзі, але досконало не знав. У школі я вивчав цю мову, але у мене була прекрасна вчителька, вона теж мабуть не любила російську і розмовляла нею тільки на уроках, а поза уроками українською. Так сталося, що приїхавши у Київ, я був змушений вивчити російську, тому що цією мовою розмовляла більшість. Хочу сказати, що в якийсь момент я навіть почав думати нерідною. Насправді наді мною сталося зросійщення, яке відбувалося і відбувається постійно в Україні.

З приводу такого як я попав у кіно, ну я дуже хотів попасти… Я знайомий з режисеркою та сценаристкою Наталкою Ворожбит, хочу сказати, що це не сталося через якесь кумівство. Я проходив кастинг, надіслав проби. Я серйозно підійшов до цього питання, я взяв багатьох партнерів, які допомогли мені це зробити якісно. Записав, вислав, і тоді мені вже прийшло особисте запрошення від Ахтема на проби у Києві. Продюсери боялися, що я не зможу розрулити графік, що це буде дуже дорого. Я вирішив владнати все сам, на вихідні я знімався, брав так само за свій рахунок, ну так і попав. Цей фільм для мене лотерейний щасливий квиток.

Ви все таки актор театру і кіно, скажіть що вам більше до вподоби? Вистави і сцена, чи кіно і знімальний майданчик?

Я не можу обирати. Театр мені подобається тим, що ти заходиш у виставу і маєш можливість пережити, включитися в інше життя. Я не люблю фразу зайшов в образ, вийшов з образу, я називаю це включенням. Тут ти один, а секунда пройшла, і ти вже інший. Такий собі психологічний дренаж. Я вважаю, що актор повинен бути психологічно здоровий, бо для психіки це надто складна професія.

У кіно є повторювання дублів, ти маєш можливість перезняти сцену декілька разів, кіно по-своєму чіпляє. У мене немає розподілення театр і кіно, тобто інструмент включається той самий. Це як скрипка, яка грає камерно, а потім їй дають підсилення – мікрофон, грубо кажучи це той самий музичний інструмент, лише трохи по-іншому грає.

Що для вас робота? 

Театр і кіно – це для мене любов, так само як церква. На першому місці Бог, а далі сім‘я, робота і тд. Це те чим я живу, те чим мене наділив Бог, я вважаю талантом. Насправді я мав закінчувати у 2014 році, хотів піти з професії, бо не було роботи, пропозицій, зйомок. Загалом було тільки для душі, але хотілося вже заробляти гроші, тим чим любиш. Я підробляв продюсером на українських серіальчиках ну таких, не дуже якісних, але це давало мені певну стабільність. Режисер Владислав Троїцький, одного разу мені зателефонував і сказав, що проводиться кастинг на театральну постановку французької режисерки, і вона хотіла б мене спробувати. Так сталося, що після місяця репетицій «Маленького принца» я все ж таки за два тижні до прем’єри отримав головну роль, це був подарунок від Бога. І пішло, і пішло. Зараз я працюю у Національному театрі Франка – це місце, де працюють одні з кращих акторів України, в інших театрах теж є багато професіоналів, але тут просто симбіоз.

Яка з ролей була найбільш складною? І чи подобається їх грати?

Складні ролі не подобаються, бо це ті, які ти не хочеш грати, напевно у більшості випадків це в серіалах наших. Тоді коли ти приходиш і розумієш, що це просто голова, яка говорить, то у тебе опускаються руки, але тобі треба їх грати, бо це твій заробіток. Слава Богу, що у мене не було головних ролей у поганих українсько-російських серіалах. А інші ролі – це любов.

Ви знімалися у фільмі «Довбуш», зараз немає жодної інформації про прем’єру. Можливо ви знаєте, коли ми зможемо глянути цю довгоочікувану кінострічку на великих екранах?

Поки, що не відомо, коли він вийде. На це запитання скоріше мав би давати відповідь продюсер, але наскільки мені відомо, то фільм готовий. Думаю, що сам фільм буде вже після перемоги, бо зараз навіть фінансово фільм не зможе відбити навіть 10 частини, яку у нього вклали, і це теж важливо.

Чи плануються найближчим часом ще якісь прем’єри з вашою участю?

Після перемоги має вийти мій перший повний метр фільм «Троє», який довго стояв на поличці. Не знаю з чим були пов’язані проблеми, але десь приблизно місяць тому продюсер цього фільму запросив акторів на показ. Хочу сказати, що це буде досить круте кіно, при тому, що воно було зняте ще у 2016 році, якщо коротко, то класна історична якісна подія. Це не будуть кіборги, бо тут бюджет різний, але не лише бюджет, а й підхід інший до всього.

Де проходили зйомки фільму, який зараз транслюють на великих екранах “Снайпер. Білий ворон” та скільки часу?

Зйомки проходили у Київській області, у досить класній атмосфері всі були заряджені на хороше кіно. Як на мене у нас вийшло. У загальній кількості це було десь пів року, бо були різні пори року.

Про прем’єру “Снайпер. Білий ворон”

 У Коломийських кінотеатрах зараз також можна переглянути прем’єру “Снайпер. Білий ворон”, цим самим зазирнути у внутрішній світ війни, пережити хоча б у якійсь мірі те, що відчувають наші захисники. Ось що дає нам ця кінострічка, вона допомагає нам ще раз переосмислити своє життя.

Це історія про пацифіста-екопоселенця з Горлівки, який хоче жити в мирі та гармонії з природою, але на Донбас приходить війна. Головний герой із гострим відчуттям справедливості, він не хоче миритись із беззаконням і стає українським снайпером-добровольцем.

Підтримуйте українське кіно, бо це ще один фронт – культурний, який ми маємо укріплювати на наших землях. Розклад сеансів дивіться нижче.

Кінотеатр “Стрічка кіно та кава” 

Вічевий майдан

17:50 Снайпер. Білий ворон

Бандери, 53

16:05 Снайпер. Білий ворон

Багато акторів у таких українських фільмах, переважно на історично-патріотичну тематику грають одні і ті ж. Чому так?

Я знаю, що багато кастинг-директорів не заморочуються так би мовити, а беруть тих хто є. Мені здається, що це тому, що в Україні досі репертуарний театр. Чим кращий актор тим у нього більше роботи в театрі. От до прикладу, взяти актора, який працює в Києві. Він може туди-сюди під‘їхати, це простіше, ніж запрошувати акторів з іншої області, адже у нас погана логістика. Але у нас багато хороших акторів є і у Івано-Франківському театрі, Львівському театрі Леся Курбаса, а також в Одесі, Полтаві, Дніпрі, Харкові, Херсоні, але Київ – це зручно, таке життя нічого не зробиш. Мені наприклад подобається як у Франції, ти можеш жити в Бордо, а працювати в Парижі, бо поїзд їде дуже швидко, це зручно. Логістика в Україні для актора це дуже проблемно. Саме тому мені здається, що грають одні і ті ж актори, але знаю багато кастинг-директорів, які шукають артистів по всій Україні.

Чому на вашу думку українське кіно не є популярним та чому українці не люблять свій кінематограф?

Ми повинні зрозуміти те, що мистецький продукт не може бути на халяву, нас так привчили, бо так було у радянському союзі . Воно було дешеве. Люди які йшли у цю професію і робили якийсь прорив, то були геніями, але насправді артист – це людина, яка постійна має робити прорив. Мистецтво не може бути безкоштовне, бо це теж труд.  У нас, коли виходить кіно, то воно не збирає певну кількість грошей, які б мали зібратися, бо не всі люди, які хочуть подивитися цей фільм підуть в кіно, а будуть чекати, коли він вийде на безкоштовних платформах, а це не зовсім правильно. Бо у фільм вкладалися державні гроші, праця багатьох людей. Будь-яка робота завжди має бути оплаченою та оціненою. І фільмів це також стосується, продюсери мають отримувати те, що вони вклали.

Насправді канали мають боротися за увагу глядачів саме продуктом, а у нас такого немає. У нас кіно так само як гречка на виборах, всі хочуть отримати безкоштовно. Це має змінитися.

Де вас зустріла війна? Як провели 24 лютого?

Чесно вам скажу, я підробляв у таксі. Останній рік не було багато роботи. Насправді, коли ти знімаєшся у повнометражному кіно, то у тебе досить маленькі гонорари, на відміну від серіалів. Це просто парадокс, бо в основному мистецтво є у повнометражних фільмах, а в серіалах – це заробляння грошей. Але коли ти знімаєшся в серіалах, то потім дуже важко попасти у кіно.

Я взяв в оренду машину і так мене застала війна. Цього дня у мене була така ситуація, що я хотів би записати сценарій для короткого метру. Я відвозив з Арена сіті пасажирів, і мені було цікаво дивитися за їхніми емоціями та станами від моменту, коли вони зайшли і до того часу, коли одна з них не прочитала, що почалася війна і озвучила це в машині. І дійсно настрій так кардинально змінюється, що коли я привіз їх на точку, то вони вибігали з машини. Ситуації дуже змінюють людей. Стараюся завжди підходити до усього творчо.

Що хочете сказати українцям?

Від себе хочу сказати українцям, щоб шанувати і любили своє, але не забували критикувати, бо це дуже важливо. Так є хороші продукти, але є фільми зняті за кошти Держкіно і вони відверто погані. Потрібно дегустувати і відгукуватися, мати критичне мислення і завдяки цьому українці та кіно будуть розвиватися.

До теми: “Запал” про свій творчий шлях | Інтерв’ю з талановитими музикантами

Вікторія Ровенчук