У Коломию з благодійним концертом завітав гурт «Kozak System». У вуличних турне вони збирають кошти на потреби наших збройних сил та об’єднують людей своєю музикою.
Інформатор побував на концерті та зробив міні-інтерв’ю з лідером гурту Іваном Леньо та розпитав про актуальне.
Фоторепортаж з концерту дивіться нижче.
Як виникла ідея створити вуличні тури по містах України?
Наприкінці третього місяця великої війни я вирішив відновити благодійну діяльність через музику. Тоді частина бойового підрозділу поїхала на передову, а частину – залишили в резерві. Я залишився чекати, а оскільки я не бачив хлопців з “KOZAK SYSTEM” усі ці три місяці війни, то ми вирішили зустрітись і зрозуміли, що всі скучили за музикою. Тоді і домовилися зіграти один пробний благодійний концерт.
Наше військо навалює раш***ам на Сході та Півдні, а наш обов’язок не відставати на мистецькому фронті й також навалювати, аби підтримувати й допомагати воїнам.
На що будете витрачати кошти?
Я дуже добре знаю, що треба військовим, мій бойовий загін, зараз перебуває в Миколаївській і в Донецькій областях. Не буду говорити, де саме, але вони воюють і в них є потреби. Майже без посередників я купую все сам за кошти, які збираємо. Добре знаю, що їм треба. Наприклад дрони “Mavic3” – це достатньо немало, хто не знає його вартість, хай загуглить і зрозуміє, що ці концерти приносять не тільки гуманітарний, а й буквальний результат (вартість одного коливається в районі 100 тис. грн.).
Збори коштів на наших концертах – це абсолютно добровільна штука, але люди з задоволенням діляться тим, чим можуть. Бо зрештою це і є наш спільний внесок у перемогу. Пояснюю людям – ваші 200 гривень у сукупності конвертуються, до прикладу, у дрон. Він летить на передову, корегує артилерію, артилерія стріляє, вбиває москалів. Тобто ви сьогодні разом із нашими військовими дотичні до знищення російської армії.
Скільки вдається збирати грошей на таких концертах?
У кожному місті по-різному, але плюс-мінус однаково. У Європі через те, що еквівалент валюти скажемо так більший ніж до гривні, то там з кожного концерту вдається купити дрон “mavic3”. В Україні потрібно провести 3-4 концерти.
Ми купуємо моєму спецпідрозділу патрульної поліції, які зараз воюють на передовій. А також 59 бригаді, 10 гірсько-штурмовій бригаді, 36 штурмовій бригаді. Ми часто підвозимо ті речі, які їм потрібні. Зокрема, товаришуємо з комбригами, а тому точно знаємо про їхні потреби. Наразі потрібні дрони.
Хто покриває усі витрати акції?
Хочу сказати, що вся акція – від сцени, оренди звуку, автобусів, готелів і витрат на перевіз – за наш кошт. Ми не витрачаємо, ні державні гроші, ні волонтерські, ні спонсорські. Це щира народна акція, де ми і народ фактично створює кошторис, який пізніше конвертується у щось цінне.
Як прийняли рішення піти у патрульну поліцію? Та як проходить служба?
На початку війни мені як музиканту було важко зрозуміти, як я можу тримати оборону країни. Я розумів: все, що я зможу – це навчитися рити окопи, бути в резерві. А я хотів бути більш ефективним, таку думку мав і Андрій Хливнюк, Олексій Новіков, зібралася хороша компанія. І нам здалося, що ефективність буде вищою саме в патрульній. Бо у лавах ЗСУ повинні бути фахівці, а я навиків і досвіду не мав.
Як поєднуєте службу і роботу артиста, тобто благодійні концерти?
Керівництво підтримує мене у моїх діях і відпускає.
Ви завжди співали і були за україномовні композиції, як ставитеся до співаків, які виконують пісні російською?
Вони ніколи для мене не були українськими виконавцями це ж якийсь “оксиморон”. Не буває українця, який співає російською, він росіянин значить. Сьогодні настав такий час, що ти або за одну сторону барикад, або за іншу. Я думаю, що персональна еволюція повільно, але триває у кожного. Варто розуміти, який важливий цей період для України і українців. Після перемоги буде видно, хто ховався і замовчував, а хто робив пришвидшував цю перемогу. Ті хто не хотіли бачити правду – постраждають, впершу чергу іміджево, вони будуть виступати, але поваги до них не буде.
У п’ятницю Тарас В’ячеславович Чорновіл подав петицію з вимогою забрати нагороди у недостойних на кшталт: Кошового, Пікалова і тд. Натомість нарешті нагородити Гліба Бабіча та інших достойних захисників, які загинули у боях за Україну, що ви про це думаєте? І чи можливо вже її підтримали?
Коли іде війна, весь народ – як одне ціле. Кожен робить щось для руху спротиву, для того, щоб перемогти. Виміряти кількість звитяг і відзначити когось дуже непросто. Є вийняткові звитяги і вони, як правило на фронті. Вони ще є і серед волонтерів, і серед людей з інформаційного простору, також серед людей культурного простору, і це правда. Але це дуже тонкий лід, тому що ти виділиш одного, а когось забудеш, і люди будуть ображатися. Якби мене запитали, то я б особисто почекав з приводу нагород до кінця війни, до перемоги. Потім би нагородив велику кількість людей.
Що стосується нагороджень, то потрібно нагороджувати ти, хто робить подвиг. Чи робили цей подвиг вище названі прізвище, то я особисто не знаю, принаймні подвигом це не вважаю. Коли мова іде за сумнівні нагороди, таким чином нівелюється сам інститут нагород і це дуже небезпечна штука. Нагорода дуже часто є мотивацією і коли нагороджують хлопця 22-24 роки, який самотужки знищив 3 танки, то тут все зрозуміло і все правильно. Його варто нагородити, адже у нього одразу появляється відчуття, що його подвиг цінується суспільством. А коли мова іде про людей, які не воюють, або тих, у яких сумнівна репутація, то я б не став їх нагороджувати, тим більше під час гарячої фази війни.
І на кінець хотіла б підняти питання, яке зараз вкрай актуальне.
Ваш друг, колега та побратиим по службі Андрій Хливнюк прославив на цілий світ перший куплет пісні “Ой, у лузі червона калина”, що є надзвичайно прекрасно, але на жаль більшість людей зараз сприймають цю пісню як щось трендове і хайпове, не розуміючи, самого сенсу пісні і те, кому вона належить. Тому можуть навіть тусити під неї на різних вечірках. Хотілося б, щоб артисти доносили цю суть до людей. Яка ваша думка що до цього?
Я думаю, що зараз такий час, коли впринципі не до розваг. Зараз будь-який концерт не носить розважальний характер, він носить безліч інших завдань, але точно не такий. Ті концерти, які ми зараз граємо, то вони більше подібна такі акції єднання людей. Єднання навколо розуміння того, що має зараз робити людина під час війни. Тому, що наприклад має робити військовий, парамедик чи волонтер зрозуміло, а от інші люди, як вони відчувають себе у цій війні. Хтось себе знайшов, хтось не дуже. Дехто вважає, що він робить недостатньо багато. Ці докори сумління заважають жити, деякі люди зовсім не розбираються, а лише чекають закінчення війни, це теж не правильно. Війну потрібно прийняти і знайти своє місце, тоді вона не буде весь час очікуванням, коли вона закінчиться, бо потрібно щось робити для того аби вона закінчилася.
Коли ми говоримо про пісню “Червона калина”, то я знаю історію її виникнення. Ми з Андрієм певний час були разом в екіпажі і їздили до своїх підрозділів на Миколаївщину. Я багато знаю про нього, а він достатньо багато знає про мене. Він просто був на чергуванні біля Софії Київської і там була хороша акустика. Одному із воїнів, який не знав, що таке акустика Андрій продемонстрував, заспівавши куплет цієї пісні у свій спосіб. Це розлетілося і сподобалося людям. Відповідно веселитися під цю пісню я не думаю, що це хороший варіант, але можу точно сказати, що ця пісня надихає і як вже там хто реагує на її звучання, то це вже кожному своє. Нам точно в Україні не потрібно створювати чергову поліцію моралі, бо це шлях до тоталітаризму. Але емпатія має бути присутня особливо зараз під час війни, бо словом чи поведінкою зараз можна ранити, дурним селфі і тд. Бо одні воюють і вмирають, а одні скажем так не розуміють, або своєю неадекватною поведінкою показують, що вони цього не цінують.
Є таке поняття як шлях пісні до серця або розуму людини. Кожна композиція має свій шлях. Не всі люди дуже глибоко і об’ємно мислять і сприймають пісні саме так, як їх потрібно сприймати, або так як задумав автор. І якщо комусь не вистачає так би мовити розвитку і він сприймає на своєму не хочу образити примітивному рівні, то це просто даність на сьогоднішній момент. Людям просто треба це пояснювати, от і все.
Чи встигли перед концертом прогулятися Коломиєю, яке склалося враження про місто?
Ми тут вже не вперше, ну що я можу сказати гарне старовинне місто. Нас уже важко здивувати, бо у таких містах ми були не один і не два рази, і навіть не десять, тому так.
До теми: “Запал” про свій творчий шлях | Інтерв’ю з талановитими музикантами
Вікторія Ровенчук
