24 лютого пан Роман отримав повістку, з’явився у військкомат, але на війну його не відправили: священнослужителів не мобілізують. Тоді чоловік задумався, чим може допомогти ЗСУ, і зайнявся волонтерською діяльністю.
Як Роман Хромейчук допомагає військовим, розповість Інформатор з посиланням на газету “Гуцульський край”.
Коли пан Роман прийшов з військкомату додому, вирішив допомогти, чим зможе – волонтерством. Ця справа була для нього знайомою.
Почав з власних коштів. Хромейчуки мають чотирьох дітей: трьох доньок і сина. Зараз вони з мамою живуть у Польщі. Дружина і старші дочки працюють. У перші дні війни рідні передали Романові у Косів гроші.
“Я думаю: а мені що треба? Кусень хліба і горня чаю вистачає. Взяв ці гроші, додав свої і вирішив зробити щось корисне”, – каже волонтер.
Спершу купував взуття для військових. Тактичні берці для наших військових передають Романові у Косів друзі та знайомі з-за кордону. Він і сам їх купує вже тут, в Україні, у місцевих виробників – за кошти доброчинців. Часто докладає власні гроші або ті, що надсилають йому рідні. Спільними зусиллями чоботаря та інших доброчинців взули вже кілька сотень вояків.
Роман Хромейчук “спеціалізується” ще на одному вкрай потрібному виді гуманітарної допомоги – шукає і передає на фронт дефіцитну закордонну цинкову мазь. Вона ефективна для загоєння попрілостей, від чого солдати на фронті постійно потерпають. Друзі та рідні Романа Хромейчука скуповують цю мазь у всіх іноземних аптеках, які трапляються на їхньому шляху. На фронт відправили вже майже дві тисячі баночок цілющого крему.
Передає бійцям також металеві фляги, ліхтарики, рації, турнікети, спальні мішки, одяг (він швидко зношується), медикаменти, тактичне та медичне спорядження, продукти…
“Мій товариш працює у міжнародній медичній організації, є її волонтером, – каже чоловік. – Якось написав, що має турнікети, запитав, чи потрібні вони мені? Кажу: дуже треба. Він надіслав 50 турнікетів, кожен коштує 50 доларів. Я повірити в це не міг. Через якийсь час цей же товариш привіз у Косів медикаменти. До зустрічі з ним я мало орієнтувався у тактичній медицині. Він тут провів майстер-клас. Так що я вже вмію пакувати тактичні аптечки, знаю, що в них має бути”
Роман Хромейчук фотографує усе, що дає конкретній людині. Якщо речі беруть родичі, то просить, щоб воїн, коли отримає посилку, сфотографував надіслане і вислав у Косів знимку. Це такий сучасний спосіб контролю і звітності.
Волонтер з помічниками переважно допомагають землякам. Але не тільки. До Романа звертаються тимчасово переміщені особи, які оселилися на Косівщині, а їхні чоловіки/сини/брати воюють. Часто бійці просять прислати щось для своїх побратимів – вихідців зі сходу.
“Хлопці з західних областей переважно “упаковані добре”, – пояснює Роман. – Ті, хто зі сходу країни, нічого не мають, бо їхні рідні – або біженці, або в окупації. Звичайно, ЗСУ забезпечують усім. Але одяг, взуття, інші речі побутового призначення нищаться, їх треба змінювати. До мене приходять дружини наших військових, питають: “Ромку, можеш дати взуття моєму чоловікові і його побратимові?” Даю. Звичайно, хочеться передусім допомогти своїм. Але в цей час всі – наші. Всім допомагаємо. Ми всі – українці. Нам не можна ділитися, бо цього хочуть наші вороги”.
Роман радить купувати чи брати черевики та кросівки на пів розміру більші, ніж зазвичай. Ноги набрякають, їм стає тісно. Від тертя і вологи з’являються рани, які важко загоюються.
Найпоширеніший розмір взуття на фронті – 42-43. Найбільші черевики, які Роман передав бійцеві, мали 49-й розмір. А найменші: 36-й – для жінки і 39-й – для чоловіка:
“Це офіцери з Бахмута, подружжя. Жінка носить 42 розмір одягу і має перший ріст. Як дитина. У неї в підпорядкуванні 200 людей, у нього – 80”.
Якщо хочете долучитися до волонтерської діяльності Романа Хромейчука, то переказуйте кошти на його картку у ПриватБанку – 4149 6293 5747 3776.
До теми: Пенсіонерка з Прокурави в’яже шкарпетки для захисників
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook , Telegram та Instagram. Надсилайте свої новини на пошту kl.informator@gmail.com.
Христина Бойчук
