Місце, де давно не вирощують красу: руїни оранжереї в Коломиї

Цим парком у свій час крокував імператор Австро-Угорщини, Іван Франко та Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник та Кирило Трильовський. Вражалися фігурною стрижкою кущів, реліктовими деревами та розмаїттям квітів. Про усю цю красу дбав головний садівник міста. Вглибині парку розміщувалась його головна майстерня – чудова оранжерея, руїни якої нині стали фотозоною для неформалів.

Інформатор з нотками туги пропонує вам подивитися на що перетворився будиночок садівника та оранжерея за роки байдужості господарників міста.

Коломийський парк на початку минулого століття – це білі парасольки й гіпюрові капелюшки міських панянок, це культурне дозвілля на вихідних, цілюща прохолода влітку й золота казка восени.

16 вересня 1880 року тут відбувалася Етноґрафічна виставка, яку відвідали імператор Франц Йосиф І та архикнязь Ратнер. Міський парк ставав і місцем народних маніфестацій та віч.

До теми: У міському парку Коломиї спиляли 4 дерева

А 30 травня 1893 р. в парку відбулося радикальне віче, на яке зійшлося понад 500 селян з Коломийського
й межівних повітів. Ґазети повідомляли, що це віче мало великий вплив на пробудження свідомости селян. У липні того ж року тут відбулося орґанізаційне віче радикального політичного товариства «Народна воля», на якому були присутні понад 300 осіб селян та незначне число інтеліґенції.

На ньому виступав з промовою Іван Франко. Тричі, 6 червня 1902 р., 28 червня 1903 р. і 12 липня 1906 р., відомий політичний діяч К. Трильовський офіційно провадив у Коломиї ґрандіозні «Січові свята», під час яких кількатисячні колони з музикою, в барвистих українських строях, з емблемами та прапорами, з січовими піснями крокували міським парком через центр міста на зарінок над Прутом для своїх змагань.

Цікаво: Карлсберг, врятовані реліквії та перші німецькі колоністи Коломиї: досліджуємо Маріягільф

Головним садівником природного заповідника до 1939 р. служив Федір Білейчук (1905-1953 р). Успадкував ще з дитячих літ ремесло, що дозволило викладати живі аплікації й квіткові композиції, вишукувати бездоганні форми фігурної стрижки кущів та дерев. Щоправда, мав у підпорядкуванні понад два десятки працівників. Тут квітувала оранжерея та парники з молодими пагінцями.

А нині з будиночка садівника крізь вибиті шиби стирчать дикі самосіви, видніються спалені балки й залишки цеглин. З оранжереєю справи ще гірші: де-не-де ще видніються рожевуваті склепіння, а так – прерії непрохідні.

Міський парк так давно й відчайдушно чекає реконструкції, та от біда: жоден міський голова так і не спромігся привести його до ладу. Невже наше покоління може тільки руйнувати? Невже недолугі атракціони й будки з морозивом – це все, що ми можемо дати цій загадковій, колись унікальній пам’ятці садово-паркового мистецтва?

Наталка Сандецька