Як нині виглядають цісарські лазні на Чорному Потоці в Коломиї?

Наталія Сандецька

2 роки ago

Тут були склепіння й окремі кімнати-ванни, а стіни оздоблені мармуровою крихтою та кахлем. Сюди приходили на водний моціон поважні коломийські пани та пані, середній клас і гучне вояцтво.

Про банщика дядька Ваню і боротьбу з тифом у головній лазні Коломиї писав краєзнавець Василь Нагірний. Інформатор ділиться розповіддю дослідника і додаємо власні фото того, як це приміщення виглядає нині.

Коломийська лазня, розташована на вул. Замковій, 28 уже десятиліттями не приймає на боротьбу за чистоту ні коломиян, ні гостей міста.

А постала вона ще за цісарських часів у найбільш вигідному для цього місці – впритул до головного джерела Коломиї – Кляштора – і Чорного Потоку, куди витікали мутні після купань води.

До теми: Карлсберг, врятовані реліквії та перші німецькі колоністи Коломиї: досліджуємо Маріягільф

В середині ХХ ст. в Коломиї вийшла друком книжка основоположника водолікування Кнейпа. Василь Нагірний припускає, що це дало поштовх популярності лазень.

Відтак у південній частині міста виростають елітні купелеві заклади докторі Якуба Гюллера, Тадеуша Зіми, Лейзора Феєрмана, Едмунда Брюллера, а також дерев’яна лазня Вольфа і Маєра Бортенів.

На сторінках періодичних видань коломийська фабрика Сутнера і Зіми пропонує парові котли.

Далеко не такі гарні умови створила в місті австрійська адміністрація, яка розпорядилася спорудити на кутку Максимівка (Тепер Кринична) першу в краї муровану лазню з парильнею .

До теми: Древні вали, будинки розпусти й гетто: історія вулиці Валова в Коломиї

Зате всередині витримано все було у дусі римських патриціїв: із монолітними кам’яними лежаками, зі склепінчатою стелею, а стіни покриті відшліфованою мармурово-гранітною крихтою. То була славна, витончена робота. Сліди викладки збергалися ще донедавна.

До теми: Історія переіменувань: вул. Пушкіна й німецький Баґінсберґ

У 19-ст. на всю Галичину славилася миловарня вірменина Аміра, продукцію якого широко застосовували й у нас на Покутті , бо ще в липні 1443 року польский і угорський король Казимир Ягейлончик надав нашому місту привілей, згідно з якими дозволялося закладати лазні. Її основою була піч – кам’янка, яку топили березовими полінами. Вони не давали іскри, а отже унеможливлювали виникнення пожежі. Попід стінами стояли дерев’яні лавки-лежанки, підлогу встеляли розтертою глицею. І тоді густа пара змішувалася з запахом меду та живиці.

Через брак елементарних засобів гігієни 1919 р. міський комісар видав звернення, що в зв’язку з епідемією “… тифусу на вулиці Ягейлонській вижній відкриласся безкоштовна лазенка”.

“Однак незаможні городяни масово віддали перевагу купанню на впорядкованій кабінетами для роздягання тихоплинній млинівці, од якої сьогодні і сліду не залишилося, а сучасну вулицю Атаманюка називали Закупелевою. Без десяти грош за квиток сюди не пускали. Тогочасна медична статистика вказує на те , що наші краяни менше хворіли не тільки на простудні захворювання, але й на депресивні розлади”, – писав у своєму дослідженні Василь Нагірний.

До теми: Знищені австрійські казарми, вілла й колони в’язнів: історія вулиці Чайковського в Коломиї

Саму ж громадську лазню, від якої залишилися тільки стіни, неодноразово реконструювали. Свідченням одного з ремонтів є пам’ятна дошка, яка збереглася аж до 2016 року. Полькою мовою тут було написано, що “… 1926 року на вулиці Криничній проведено ремонт під керівництвом Філіпа Тула”.

За повоєнних часів тут заново відкрито зали лазні з ванними кабінами.

“Тішилося з цього старе й мале, селянин і пролетаріат. Поруч з касою відділ міськторгу обладнав для відвідувачів першорозрядний буфет з пивом та холодними закусками. Високі стіни, розписані під гуцульську тематику”, – зазначав у своєму дописі пан Василь.

Шинквасом завідував “дядя Ваня” – високий, сухорлявий жартівник, підперезаний білим простирадлом, з рудими плямами по боках. Навіть після закриття лазні на ніч з першого поверху часом долинали слова хмільної пісні”, – згадує Василь Нагірний у статті.

До теми: Базарний день: столітні фото Коломийської площі ринок

А згадати має що, адже виріс тут неподалік – на вул. Шептицького. Про свої походи в міську лазню разом з мамою згадував на сторінках книги “Дім на кляшторовому узвозі”. Зокрема, жартуючи, розповідав і те, що мама водила його у жіночий відділ купелі, аж поки її колежанки не натягнули, що хлопець уже завеликий паритися поміж жінок.

Підпорядковувався “заклад купелевий ” комбінатові комунальних підприємств. На другому поверсі був кабінет директора.

За радянських часів вхід у лазні обходився коломиянам у 17 копійок.

“Мийся-купайся собі на здоров’ячко, людино, хоч цілий день. Якщо ти ще юнак, то враз міг відчути себе по-справжньому дорослим. Для цього треба було тільки набратися сміливості й крикнути “Банщик !”, – пригадував Василь Нагірний.

Двічі на тиждень парилися і вояки: у жіночому і чоловічому відділеннях окремо.

Зараз це місце тільки подекуди нагадує про своє основне призначення: ще біліють кахелі на стінах ванних кабін, а величезна піч парильні з цегельним комином майже не зруйнувалась.

До теми: 50 унікальних фото Коломиї з минулих сторіч