Майстерня Біскупського, заснована у 1863 році в Коломиї, виготовляла моторизовані та механічні млини, січкарні, дробароки, молотарки, віялки, а ще – селянські вози, чавунні кухонні плити та ін. А сини засновника постачали елітні американські авто для нафтових магнатів Коломиї та ближніх сіл.
Інформатор разом із сайтом Тракторист.юа пропонує подорож в часі на завод “Сільмаш”, який починався зі скромної майстерні на вулиці Ягейлонській, тепер – вул. Січових Стрільців.
Історія заводу бере початок у 1863 р., коли у м. Коломия поляком Любіном Шренявою-Біскупським була заснована майстерня «Брати Біскупські А.С. в Коломиї. Фабрика Машин та відливу заліза».
Підприємство займалося виробництвом січкарень, зернових млинів, масло пресів, дробарок, молотарок, віялок, селянських возів, чавунних кухонних плит тощо. Налаштовувало обладнання для млинів та лісопилень, приймало до ремонту газові, бензинові й нафтові двигуни, а ливарний цех фабрики виконував різноманітні відливи із заліза. Зокрема, мережею Інтернет ще досі блукають фото каналізаційних люків із написом «Fabryka Maszyn Br. Biskupscy sa w Kol’omyi».
До теми: 50 унікальних фото Коломиї з минулих сторіч
Засновник фабрики Любін Шренява-Біскупський (1840-1916 рр.) був учасником польського Січневого повстання 1863-1864 рр., за що російська влада конфіскувала його маєток в Литві, а сам ветеран втік до м. Коломиї, що на той момент перебувала в складі Австрійської Імперії й розпочав займатися купецькою та промисловою діяльністю. Похований на місцевому польському кладовищі.
Любін Біскупський зробив фабрику сімейним бізнесом. Спершу взяв до команди старшого сина Кароля, а потім – і молодшого Болеслава. Після смерті засновника, фірма повністю перейшла під управління братів.
До теми: Базарний день: столітні фото Коломийської площі ринок
Кароль Біскупський у роки Першої Світової війни служив в польських легіонах. В 1918-1921 рр. одноосібно керував сімейним бізнесом. До 1939 р. очолював товариство польських купців та промисловців в Коломиї.
Його молодний брати Болеслав Біскупський був відомий як інженер, промисловець, діяч польської адміністрації на західноукраїнських землях.
В 1918 р. він був головним комендантом польських стрілецьких дружин, що боролися проти українських національних сил у Львові. У 20-30-их рр. крім керування заводом обіймав посаду радника Промислово-торговельної палати у Львові, директора товариства «Зірка» у Коломиї та коломийського магістратського судді.
Ще у 1912 р. підприємство продовжувало займатися відливом заліза і металу, злютовуванням різних механізмів та вже використовувало апарат «Автоґен».
Це цікаво: Як нині виглядають цісарські лазні на Чорному Потоці в Коломиї?
Сильного поштовху розвитку фабриці надала Перша світова війна, коли західноукраїнські майстерні отримали чималі військові замовлення від уряду Австро-Угорщини та змогли перейти від мануфактурного типу виробництва до механізованого. На підприємстві налагодили випуск дроту й деталей до ручних гранат, а також виконувався ремонт польових гармат. Своєю чергою це не тільки дозволило збільшити кількість верстатів, але й розширило штат працівників підприємства в 10 разів.
Після закінчення Великої війни та революційних потрясінь західноукраїнські землі, в тому числі м. Коломия, перейшли під владу Другої Речі Посполитої. Фабрика поступово розвивалася, однак в порівнянні до підрадянської України промислове виробництво залишалися на невисокому рівні, в першу чергу через колоніальну польську політику на цих землях та сприйняті регіону, як сировинної бази. Однак, такий стан речей був кращим за ту ціну, яку заплатили радянські українці за прискорену сталінську індустріалізацію й розбудову заводів.
Станом на 1937 р. фабрика виготовила понад 2000 січкарень, 276 віялок, 33 водяні помпи, десятки молотарок й зернодробарок, а продукція заводу експортувалася до різних країн Європи.
Збереглися дані про те, що брати Біскупські в 30-их рр. також займалися продажем автомобілів марок Ford та Chevrolet для багатих галицьких нафтових підприємців.
До теми: Знищені австрійські казарми, вілла й колони в’язнів: історія вулиці Чайковського в Коломиї
Націоналізація фабрики Біскупських під час «золотого вересня» 1939р.
З початком німецько-польської війни та окупацією Червоною Армією Західної України підприємство братів Біскупських було націоналізовано. Кароль Біскупський та його падчерка Ірена Градиська (Черньовець) залишили щоденники, в яких вмістили спомини про прихід радянської влади на західноукраїнські землі, націоналізацію та гоніння.
“Пане директоре, на фабриці засновано робітничий комітет. Хотіли, щоб я віддав їм ключі від каси. А я їм відповів, що не від них ключі отримував, то і віддавати не буду. Викинув я ключі до виходка і сказав їм, щоб шукали їх у г…, то для них відповідне заняття. А ми виїжджаємо до жінчиної родини в село і там дочекаємось повернення Польщі”, – писав сторож фабрики Рудольф Табачук.
Біскупським повідомили про те, що завод буде націоналізовано і відтепер підприємство має назву «Машинобудівний завод ім. товариша Микити Хрущова», при цьому власників запросили на роботу, Кароля на посаду технічного керівника, Болеслава – фінансистом при збереженні заробітної плати.
“Після того, як більшовики заволоділи Коломиєю, частина працівників заводу, переважно комуністи, вимагали ключі від каси та передати їм управління фабрики. Ми вирішили з братом погодитися, вважаючи, що це тимчасово”, – зазначав у спогадах Кароль Біскупський.
До теми: Історія переіменувань: вул. Пушкіна й німецький Баґінсберґ
Однак після того, як радянська влада «прижилася» в місті, за колишніми власниками розпочалося спостереження, пізніше до будинку господарів приквартировано радянських офіцерів, а під кінець року взагалі віддано під суд.
2 грудня 1939 р. механічно-ливарний завод братів було офіційно націоналізовано, а заплановані на кінець збори акціонерів фабрики вже більше ніколи не проводились.
Наприкінці 1939 р. родину Біскупських було репресовано й відправлено до Сибіру. Брати Кароль і Болеслав отримали 8 років тюремного ув’язнення з повною конфіскацією майна. З початком радянсько-німецької війни колишнім легіонерам ради надали можливість приєднатися до польської армії Андерса, де вони пройшли весь бойовий шлях Другої Світової війни.
Після перемоги Кароль Біскупський оселився у Великобританії та працював викладачем в Лілфордовській технічній школі. Похований в Лондоні.
Болеслав Біскупський переселився до Бели-Оризонті (Бразилія), де відкрив майстерню з ремонту сільськогосподарської техніки. Після смерті справу батька перейняв син Анджей. Фабрика працює й до сьогодні.
В роки німецької окупації роботу механічно-ливарного заводу було відновлено. Директором підприємства став окружний провідник ОУН Коломийщини — Роман Сельський (псевдо «Мундзьо», «Семен»), який під прикриттям проводив підпільну роботу. Однак, в лютому 1942 р. німецька окупаційна адміністрація заарештувала українського повстанця, а в листопаді цього ж року розстріляла.
На місце директора призначили німця обердойча Віллі Менцеля, що розпочав справжній терор на підприємстві. В цей час на території заводу за акції саботажу проти німецької адміністрації були розстріляні кілька працівників підприємства, що входили до радянського підпільного компартійного комітету.
Зміна керівництва ливарно-механічного заводу позначилася й на спеціалізації підприємства. Відтепер фабрика займалася ремонтом гармат й мінометів та виготовленням військових возів для потреб Вермахту. Нацистський окупаційний режим протримався в місті ще два роки, а на весні 1944 р. відступаючі німецькі частини вивезли майже все цінне обладнання й устаткування, зокрема ексцентричний прес, токарні, фрезерувальні верстати та автогенні апарати.
Існують також дані, що в цей період завод почав отримувати досить щедрі урядові дотації для серійного виготовлення певних «секретних» деталей для ВПК Радянського Союзу.
Створення «Коломиясільмашу» (1945-1991 р.)
Після закінчення Другої Світової війни розпочалася активна відбудова заводу «Коломиясільмаш» коштом місцевого населення. До 1957 р. на підприємстві створили першу в Радянському Союзі навантажувально-розвантажувальну машину з гідравлічним приводом.
До теми: Древні вали, будинки розпусти й гетто: історія вулиці Валова в Коломиї
Надалі, відповідна продукція стане візитівкою заводу та зробить колишню фабрику Біскупських відомою на весь СРСР. Так, вже через рік у 1958 р. завод поставив для народного господарства країни 218 грейферних навантажувачів.
У 1963 р. після підписання урядової угоди між СРСР та соціалістичною Кубою завод отримав державне замовлення на створення цукрової тростини.
У 1969 р. відбулося святкування 100-річчя від заснування заводу (до речі радянська влада чомусь помилково вважала, що фабрика Біскупських була заснована у 1869 р.), де підприємство було відзначено престижною державною нагородою орденом «Знак пошани».
З 1983 р. завод почав випускати, крім монтованих й самохідні навантажувачі ПЕА різних модифікацій. Завдяки конструкторському бюро машини у 1985 р. мали вантажопідйомність близько 1 т. Загалом станом на 1986 р. підприємство виготовило 12 625, а в 1991 р. 11 735 навантажувачів.
До теми: Карлсберг, врятовані реліквії та перші німецькі колоністи Коломиї: досліджуємо Маріягільф
До проголошення незалежності України завод мав близько 5 тис. робочих місць та був центром соціальної інфраструктури міста. В підпорядкуванні підприємства знаходилися по три дитячі садки й сімейні гуртожитки, поліклініка, магазин та дві бази відпочинку. Окрім цього підприємство опікувалося ансамблем пісні й танцю «Прикарпаття» та газетою «Робітниче слово». В рік розпаду СРСР завод випустив машин та агрегатів на суму 149,2 млн. крб.
Занепад та банкрутство заводу після 1991 р.
Після проголошення незалежності завод був перетворений на відкрите акціонерне товариство та залишився в державній власності. Обсяги виробництва та кількість працівників стрімко падали.
Лише на переломі 2000-х років уряд України дозволив часткову приватизацію заводу. Попри це, охочих придбати потужності підприємства виявилось не так і багато.
Протягом 2001-2004 рр. державі вдалося продати лише кілька заводських цехів за заниженою вартістю. Подальші спроби приватизації підприємства або виконувалися з порушеннями, що приводило до їх ануляції, або на торгах не знаходилося інвесторів. Протягом 2009-2011 р. завод взагалі зупинив виробництво.
З 2003 р. підприємство офіційно визнано банкрутом, яке перебуває в процесі санації. Так, «Коломийський завод сільськогосподарських машин» належить Фонду державного майна України (частка державної власності становить 93,43%).
Сьогодні колишній промисловий гігант виглядає так
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook , Telegram та Instagram. Надсилайте свої новини на пошту kl.informator@gmail.com
Якщо маєте цікаві новини чи хочете замовити рекламу – телефонуйте 096 545 8237.
