12 березня понад сотню коломиян зібралися на Алеї Слави, аби згадати наших Героїв та помолитися за їхні душі. Вони загинули при обороні Києва, сьогодні на цьому місці у селищі Мощун їхні побратими із Національної гвардії зібралися на панахиду.
На цих кадрах 12 березня 2022 року ще живий і Володимир Островський, і їхній “Батя” – Мирон Забарило. Нацгвардійці висунулися в бій біля селища Мощун Київської області. На жаль, повернулись не всі.
Всі пройшли майдан, кожному було що втрачати, лічені дні після 24 лютого 2022 року – і вони подалися добровольцями до Нацгвардії, батальйон оперативного призначення імені Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького, де воював до останнього подиху ще один майданівець з Коломиї Роман Фурик.
Фото з архіву
Мирон Забарило крайній ліворуч.
Мирон Забарило
Народився 22 серпня 1961 року в Коломиї.
У 2014 році з Майдану пішов добровольцем захищати кордони України на Сході. З перших днів повномасштабної війни 2022 року знову взявся до зброї, був був майором батальйону. Під його керівництвом група вирушила на бойове завдання.
12 березня 2023 р.
Загинув у бою з російськими окупантами між селищами Лютіж і Мощун. До 21 березня вважався зниклим безвісти. Тіло вдалося віднайти та поховати після зміщення лінії оборони.
Коломиянин Володимир Островський пішов захищати Україну одразу з Майдану, ще 2014 року.
Був добровольцем у складі батальйону імені генерала Сергія Кульчицького Національної гвардії України.
Загинув 12 березня 2022 року у бою з російськими окупантами при обороні Києва – між населеними пунктами Гута-Межигірська, Лютіж та Мощун Вишгородського району. Вважався зниклим безвісти, тіло вдалось забрати аж 21 березня при зміщенні лінії зіткнення.
Володимир був людиною правдивою, вольовою, рішучою. Між особистим й інтересами держави завжди обирав друге.
У нього залишилась дружина Ганна, дітки та мама. Минають місяці, а біль від втрати не вщухає…
Похований нацгвардієць на Алеї Слави на міському кладовищі.
Вічна пам’ять нашим героям-захисникам. Сили духу їхнім осиротілим родинам. Хай ця надзвичайно велика жертва не буде марною, а в рідному місті завжди знаходять слова вдячності за те, що своїми плечима вони, як і сотні тисяч інших захисників, закрили нас від жахів війни.
Читайте також й інші історії наших захисників:
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook , Telegram та Instagram. Надсилайте свої новини на пошту kl.informator@gmail.com
Якщо маєте цікаві новини чи хочете замовити рекламу – телефонуйте 096 545 8237
Наталка Сандецька
Майор, командир 2-го відділення 1-го взводу оперативного призначення 2-ї роти оперативного призначення батальйону оперативного призначення ім. Кульчицького НГУ, в/ч 3066 Мирона Забарило похований на Алеї Слави в рідній Коломиї.
Хлопців зі свого відділення називали “Миронівці”, адже їхній командир був опорою, добрим керівником і порадником. Сьогодні, в річницю трагічної загибелі командира, миронівці зібралися, щоб згадати “Батю”, пройшлися місцями, де тримали бойові позиції, помолилися за своїх загиблих побратимів.
Сумує дружина Наталя, донька, онучок і мама…
12 березня 2023 р. Пам’ятний хрест на місці загибелі Мирона Забарила між селищами Лютіж та Мощун
“Нас називали Миронівцями! При обороні Києва ми втратили своїх друзів, наших побратимів – Миронівців. З часів Майдану ми завжди були разом, як одна велика родина.
Далі були важкі бої і важкі втрати. Спочатку, ворожа вертушка забрала життя Миколи Мальцева, а через декілька днів, під час ближнього бою загинули – командир Мирон Забарило (Батя), Володимир Островський і Олександр Бакуменко” – розповідає один з Миронівців Андрій Спіров.
Володимир Островський
Народився 12 грудня 1980 року.