Як колись забавлялися на Великдень біля храму?

Усі три великодні днини люди після служби Божої довгої не розходилися. Старші стояли гуртами навколо храму, спілкувалися, співали, жартували, кликали одні одних у гості. Дівчата й хлопці ходили рядами навколо церкви, співаючи великодніх пісень. Діти дзвонили в дзвони.

Інформатор з посиланням на книгу Миколи Савчука “Великдень на Коломийщині” розкаже, як забавлялися у Великдень наші предки.

Найбільша кількість людей збирається коло церков у великодній вівторок. У давнину молодь цієї днини найбільше гралася й співала великодніх пісень.

Існувала традиція, за якою у великодній вівторок дівчата й молоді господині вперше співали десь запозичених чи складених у селі великих пісень-хронік, які розповідали про місцеві трагічні події.

Великодні пісні, звані подекуди в Галичині гагілками чи гаївками, на Коломийщині називають переважно перепілоньками або великодними співанками. Вони не є такими відомими й розповсюдженими як, наприклад, колядки, а це дає підставу припускати, що наші різдвяні традиції, колядки і щедрівки є давнішими за великодні традиції й пісні.

Великодні пісні, які співали на Коломийщині, а подекуди й співають досі, поділялися на ті, які співали просто в колі, в гурті, за столом, і на пісні, які співали під час ігор. Частина з таких пісень має дохристиянські мотиви, частина – християнські, а деякі увібрали в себе й одне, й інше.

Краєзнавці записали на Коломийщині багато великодніх співанок: «Ой, на горі жито, жито», «Вже ближитсі Живний четвер», «А Питниці Великої, «Пречиста Сина мала», «Із суботи на неділю», «Ой кувала зозулечка», «А я була в садочку», «Ой зацвили фіялочки», «Ой зацвила черемшина в лузі», «Чернушко-душко», «Ходит сербин по зарінку», «Ци я в лузі зелененькім не калинка була», «Ой до двору кирниченька», «Стояла-м на колодці», «Цвите горох» та інші.

Великодні ігри на Коломийщині умовно можна поділити на дуже давні, можливо, з дохристиянських часів, і нові; на такі, які супроводжуються співом, рухами і жестами; на такі, в яких є лише слова-команди; на ігри, які занесені в кінці XIX ст. – в першій третині ХХ ст. вояками з війська, членами різних громадських організацій і товариств.

У ХХ ст. на Коломийщині на Великдень ще гралися, а подекуди граються й дотепер: «Воротарьи», «Тучки», «В колі», «Кривого танцю», «Огірочки», «Ріда», «Рідочка», «Кози»; «Третяка», «Пірʼїночки», «Жука», «Воробієйка», «Доста», «Фусточки», «Вербової дощечки», «Гудза», «Неволі», «Деркачь», «Шьикала», «Пипк», «Марган-ць», «Гурк», «Кельмана» («Джельмана»), «Лубка», «Кони», «Вулички», «Ятура», «Перепілки», «Грушки», «Купочки», «Горшика», «Слоньи» та інших. А також «Ідут лози», «Ідут кривої лози», будують «Дзвінницю» чи «Оборіг», «Вежу», «Водьи коньи», «Носьи мерцьи».

Кульмінацією великодніх ігор коло церкви у с. Кийданці було «Водити коньк», з яким тричі обходили церкву. Це була імпровізована вистава з жартами, яка викликала загальний сміх. «Коня» робили в когось вдома. Два чоловіки клали собі на плечі легеньку драбинку і накривалися веретою, рядном. Передній брав у руки соломʼяну голову «коня» на патику і вертів нею, а задній крутив хвостом з прядива, поклавши його собі через плече. На драбинку сідав вершник, ніби на спину коня. Він одягався кумедно: брав бисаги на плече, в руках мав батіг, яким бив «коня», а деколи й молодиць. Четвертий чоловік вів «коня» за вуздечку, тримав у руках прутик, хльоскав ним «неслухняного коня», коли той брикав, або гла- див рукою по гриві, яка була зроблена з прядива.

Як «Водили коньк» («Водили коня»), збиралося все село. І хоч атеїстична влада закрила церкву, однак люди на Великдень сходилися до храму, співали, гралися й спілкувалися.

Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook , Telegram та Instagram. Надсилайте свої новини на пошту kl.informator@gmail.com 

Якщо маєте цікаві новини чи хочете замовити рекламу – телефонуйте 096 545 8237