Будівля на Франка, 12 бачила чимало змін та переїздів. Це був будинок власника колись знаменитої цегельні, згодом тут сиділо керівництво цього підприємства, також приймали пацієнтів лікарі, надавали правову допомогу адвокати, та проживали звичайні люди. Сьогодні тут розміщується Коломийський педагогічний коледж.
Інформатор вирішив поділитися частинкою історії будинку №12 на вул. Франка за дослідженнями Іллі Криворучко.
Двоповерхова австрійська камʼяниця існувала ще за часів панування Австро-Угорщини. Про це свідчать листівки того періоду. Втім, в якому саме році вона була побудована досі невідомо. Василь Нагірний писав, що там знаходилися адміністративні кабінети цегельні Гершка Рамлера. Це підтверджується в газеті «Glos Pokucia» за 23 січня 1938 року. У книзі Степана Андріїшина “Вулиці Старовинної Коломиї” йдеться, що Рамлер збудував на розі вул. Франка свій власний будинок, в якому тепер розміщується педколедж.
У телефонному довіднику за 1931 рік (не включаючи Варшаву) дізнатися можна, що лікарську контору мав єврейський лікар Юліан Шарф. Юліан Шарф народився 1889 року. Отримав диплом лікаря під час Першої світової війни – у 1917 році. Як дізнаємося з різний польських газет за різні роки, він постійно переїжджав: у газеті «Покутська правда» від 1 липня 1923 року дізнаємося, що він осів у Коломиї й зупинився в адвоката Соломона Зінгера на вул. Крашевського, 9 (зараз – Франка, 9)(з телефонного довідника 1939 року – Singer Salomon, dr, adw., Kraszewskiego 9), щоб займатися лікарською справою. Згодом, у 1928 році проживав на вул. Крашевського, 12 (Франка, 12, зараз – педколедж).
Відомо, що 14 лютого 1928 року Шарф вступив у гуманітарну асоціацію «Achdut», центр якої знаходився в Станіславові (сьогодні – Івано-Франківськ). Вона була заснована 14 лютого 1928 року, її президентом був доктор Бернард Фернгофф. До неї вступили ще троє коломиян-євреїв: адвокат Зінгер Соломон, про якого згадано вище, стоматолог, доктор Оскар Готфільд (про це довідався в книжці С. Андріїшина «Вулиці старовинної Коломиї») та доктор Йоахім Ашкенази. Також дізнаємося з газети «Наш Голос» від 15 червня 1928 року, що 4 червня Юліан Шарф вклав 10 злотих на організацію літніх таборів для дітей місцевого притулку. Також можна дізнатися в газеті “Tugodnik Pokucki” від 8 лютого 1931 року, що Юліан Шарф із 27 жовтня 1930 року входить у список присяжних у судах. Можна також дізнатися, що в ніч на 28 вересня 1931 року він врятував мешканку Тлумача, українку Марію Волощук, яка отруїлася газом, на вул. Крашевського, 4 (Франка, 4), у приміщенні недалеко від його лікарського кабінету(із газети “Tygodnik Pokucki” від 4. 10.1931 р). У газеті “Tygodnik Pokucki” від 25 жовтня 1931 року знаходимо таке оголошення, що доктор Шарф проживає і приймає пацієнтів на вул. Тарновських, 29 (зараз – вул. Симона Петлюри, 29). 3 10 листопада приймав пацієнтів на вул. Тарновських, 20, що навпроти Соколу (оголошення від газети “Tygodnik Pokucki” від 1.11.1931 р). Згодом переселився на вул. Тарновських, 9, і там жив до 1937 року. Це підтверджують багаточисленні телефонні та медичні довідники. У 1937 році він оселився на Театральній, 23, що підтверджує оголошення в газеті «Голос Покуття» від 4 вересня 1938 року. На жаль, хороший дитячий лікар-педіатр загинув у Шепарівцях у 1942 році, за даними Яд Вашему. Підтверджує це факт, що даних про нього, як лікаря, немає з 1948 року. Також Василь Нагірний підтвердив фактаж: “Одне з помешкань винаймав лікар Шарф, якого разом з домочадцями поглинули страшні ями Шепарівського лісу за німецької окупації”.
У довіднику лікарів, стоматологів та аптекарів за 1931 рік можна побачити людину, яка мала свій лікарський кабінет, – це Ребека Левін-Шарфова, імовірно, жінка Юліана Шарфа. Про неї відомо лише, що народилася вона 1892 року, отримала диплом лікаря в 1921 році, була дитячим лікарем. Подальша доля її залишається невідомою.
У телефонному довіднику за 1932 рік (не включаючи Варшаву) дізнатися можна, що адвокатську контору в цій будівлі мав єврейський адвокат д-р Леон Валлер. Рік народження – невідомий. Уперше про нього як доктора права згадується в шематизмах початку XX століття. У кінці 1890-х років був членом банку під назвою «Bank eskontowy i kredytowy, stowarzyszenie zarejestrowanez ogr. por», заснований у 1894 році.
Це підтверджується в статистичному довіднику господарських обʼєднань Королівства Галіції з Краківським герцогством за 1896 рік. У єврейсько-польській газеті «Jednosc» за 21 лютого 1908 року дізнаємося, що д-р Леон Валлер виділив 4 злотих на побудови будинку-інтернату для крайового єврейського технологічного інституту у Львові. У середині 1920-х років був членом, як і більшість тодішньої коломийської інтелігенції (входив і Юліан Шарф), товариства єврейського будинку академічного у Львові, заснованого ще в 1868 році. У вересні 1929 року список постійно призначених присяжних судових перекладачів у окрузі Львівського апеляційного суду. Він був, як зазначається в журналі Тарнопольського воєводства, перекладачем німецької мови. У 1940 році загинув під час першої радянської окупації, коли НКВД арештовував людей за антисовіцьку агітацію.
У банківських довідниках 1936-1938 роках згадується про мешканця цього будинку – Ное Конігсберга з банківським рахунком 503 769.
У польській медичній книжці 1938 року можна побачити, що в цій будівлі мав лікарський кабінет лікар Каси хворих Кароль Коцюбинський.
Із часів СРСР і до сьогодення в будівлі знаходиться Коломийський педагогічний коледж, заснований у січні 1940 році як педагогічна школа. Діючий директор навчального закладу Валерій Ковтун також досліджував історію закладу і зазначав, що педагогічна школа готувала вчителів для початкової та середньої шкіл. 1944 року було відновлено діяльність навчального закладу вже як Коломийського педагогічного училища. 1952 року у місто над Прутом перевели Станіславське педагогічне училище, яке об‘єднали з Коломийським педагогічним училищем. 1956 року було ліквідовано Рогатинське педучилище, а учнів переведено до Коломиї. Так було завершено організаційне оформлення Коломийського педагогічного училища, яке готувало вчителів початкових класів.
Поряд з підготовкою вчителів початкових класів і старших вожатих, 1957 року розпочалася підготовка вчителів музики та співів. У 1995 році педучилище було реорганізовано в індустріально-педагогічний технікум. З 1996 року розпочалась підготовка фахівців із соціальної педагогіки та вчителів образотворчого мистецтва. За період з 1940 року і до 1 вересня 1999 року заклад очолювали директори: Василь Денисюк, Серафим Шимко, Василь Діденко, Петро Рязанов, Сергій Мельник, Мотря Світлична, Андрій Ролік, Любов Мельникова, Ніна Чужба, Катерина Протас, Дмитро Одосій, Любомир Грабець, які доклали багато зусиль до становлення та розвитку педагогічного училища. Наказом Міністерства освіти України з 1 вересня 1999 року на базі педагогічного відділення індустріально-педагогічного технікуму створено Коломийський педагогічний коледж як структурний підрозділ Прикарпатського університету ім. В.Стефаника, директором якого призначено Олега Пилип’юка, а з грудня 2001 року керівником коледжу став Валерій Ковтун.
Під цегляними склепіннями Коломийського педагогічного коледжу знаходиться надійні та затишні підземні приміщення. За словами директора, роботи із їх облаштування розпочалися ще 10 років тому. Місцевий підприємець готовий був орендувати підвальні приміщення під заклад громадського харчування, але війна розпорядилася інакше і сьогодні це – укриття.
Одна із численних залів підземелля суттєво відрізнялася від інших. Цю кімнату робочі відкопували, бо вона була повністю завалена. Все скидалось на те, що раніше у ній розміщувалась катівня. Зокрема на стінах були малюнки, які ймовірно робили ув’язнені. Проте в історії про це наразі ніде не зустрічається. Детальніше у статті: Укриття педагогічного коледжу обласна комісія назвала кращими в Коломиї
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook , Telegram та Instagram. Надсилайте свої новини на пошту kl.informator@gmail.com
Якщо маєте цікаві новини чи хочете замовити рекламу – телефонуйте 096 545 8237
Текст підготувала Ольга Пукавчук
