Історія 700 метрів вулиці Родини Крушельницьких у Коломиї

Опубліковано 17.06.2023

Мандрівка вулицями Коломиї має особливий сенс та закохує в місто ще більше та ще відданіше. От взяти до прикладу вулицю Родини Крушельницьких, якою ми нещодавно прогулялися. Цей затишок та спокій залишився у серці та дав натхнення описати її історію.

Надихайтесь та дізнавайтесь більше з Інформатором за дослідженням Степана Андріїшина.

Вулиця Родини Крушельницьких раніше мала геть іншу назву – Радянської Конституції – і була розташована на площі Паризької комуни. Саме так в один з радянських періодів називалося роздоріжжя, на якому тепер встановили пам’ятний знак чорнобильцям. Цікаво, що за Польщі воно мало ще іншу назву – площа Бема, а в народі його називали “Торговиця дровами”.

Теперішня вул. Родини Крушельницьких має довжину 711 метрів.

Молодий краєзнавець Ілля Криворучко поділився цікавими фактами з історії вул. Родини Крушельницьких.

За його дослідженнями, з мапи 1939 року можна побачити, що вулиця мала назву Глиняна (пол. – Gliniana), починалася від вже згаданої площі Бема і закінчувалася вул. Липова, яка містилася неподалік 3-ї школи (сьогодні філія №3). Бічними до вул. Глиняна були такі вулиці: Замкнута (зараз – Блавацького), вул. Цегельняна (назва не змінилася), вул. Піскозубів (зараз – Гірняка). За Австро-Угорщини вул. Родини Крушельницьких мала таку ж назву, як і в міжвоєнний період, про що свідчить видання “Skorowidz powiatu kołomyjskiego” за 1935 рік.

З мапи Коломиї 1939 року. Зі сторінки Іллі Криворучко

Площа Бема згадана в газеті “Tygodnik Pokucki Zjednoczenie” за 8 липня 1934 року в такому контексті:

“Окрім робіт з каналізації та регулювання Радилівки (будується повністю нова траншея та фундамент на ділянці приблизно 7-8 км), окрім переасфальтування та каналізації Малого Ринку, окрім встановлення каналу на кількох вулицях та робіт із захисту стадіону на річці Прут, були виконані такі роботи: вулиця Глиняна та площа Бема. Вздовж усієї площі Бема та вулиці Гліняна – на площі майже 1000 м – почали встановлювати бордюри наприкінці минулого року. Всю територію зняли, вирівняли та склали плани регулювання. Майже всю територію перекопали, дно піщано, а бруківку вилили з товстого каменю. Більш того, подекуди довелося вивозити цілі гори каменю та гравію. У багатьох місцях шар гравію повинен був перевищувати 50 см. На сьогодні роботи на цій ділянці повністю закінчені, хто приїде сюди на машині чи машині, ні мене проклинати, ні нас проклинати. Нам довелося це зробити, бо це дорога до лікарні, де є пацієнти з усього Покуття. Дорога добре всипана автомобільним насипом та утрамбована дрібним гравієм та піском. Тепер він рівний, як стіл. Роботи для безробітних дуже багато. Жодна дорога в Коломиї не будувалася таким чином”.

Згідно з довідника “Skorowidz przemysłowo-handlowy Królestwa Galicyi” за 1913 рік, у будівлі під номером 7 містилася контора Йозефа Яворського, який займався очищенням вентиляцій, димоходів від сажі.

За даними довідника “Księga Adresowa Polski (wraz z W. M. Gdańskiem)…” за 1928 рік, у будівлі під номером 23 містилася шевська майстерня А. Патковського. З того ж джерела за 1929 рік можна дізнатися й про розташування “каменярського закладу” М. Жупанського за адресою Глиняна, 13, а також про гончарну майстерню Яна Піскозуба, однак її адреса не зазначена.

Коломийська газета “Tygodnik Pokucki Zjednoczenie” за 18 вересня 1929 року оприлюднила оголошення, де зазначається, що в будинку за адресою вул. Глиняна, 22 маляр Генрик Фаринярж “виконує всі види малярних робіт в зручних умовах”.

За даними списку коломийських євреїв, які пережили Голокост, у будинку на вул. Глиняна проживав Юда М. Ріхтер.

У будинку під номером 26, як зазначається в медичних довідниках, містилася повітова лікарня. Зараз – Коломийська ЦРЛ, яка й досі не змінила нумерацію будинку.

Колись на цій вулиці мешкав поет і політв’язень Тарас Мельничук.

До теми: Князь роси: що цікавого можна побачити в музеї Тараса Мельничука в Уторопах?

Глибокий слід в українській культурі залишила родина Крушельницьких.

Крушельницький Антін (1878 – 1935) – український письменник, педагог і громадсько-політичний діяч, визначий член Української Радикальної партії. У 1919 році він був міністром освіти УНР в уряді Б. Мартоса. Згодом працював у коломийській освіті, будучи директором єврейської гімназії у Коломиї. Автор багатьох прозових та драматичних творів. У 1934 р. виїхав з численною родиною до УРСР, де незабаром він і його чотири сини та дочка були розстріляні.

син Іван (1905 – 1937) – поет, перекладач, мистецтвознавець і графік.
син Богдан (1907 – 1937) – економіст, педагог, автор підручників з економічної математики.
дочка Володимира (1903 – 1937) – доктор медицини, лікар-дерматолог, культурно-громадська діячка.
син Тарас (1909 – 1937) – письменник, перекладач, автор сатиричних творів і фейлетонів, а також автор слів і музики до досить популярного у свій час маршу пластунів:
“Гей-гу, гей-га, – таке то в нас життя:
наплечники готові – прощай моє дівча”.
дружина – відома акторка Марія Слободівна. З того горя вона збожеволіла і самотньою померла у Харківській лікарні.