Кілька місяців провів Іван Франко у коломийській тюрмі. Вважалося, що він перебував в ув’язненні саме у ратуші. Краєзнавці ж стверджують, що насправді Франко сидів у в’язниці на сучасній вул. Павлика, фундамент якої можна знайти на території Коломийського медколеджу.
Інформатор продовжує досліджувати історію Коломиї та запрошує всіх мешканців та гостей міста.
Микола Васильчук писав, що на розі сучасних вулиць Івана Франка і Михайла Павлика, в Франкові часи містилися органи прокуратури та судочинства. Їх перелік, штат, а також повноваження описав Леопольд Вайгель у книзі „Rys miasta Roiomyi”, виданій за три роки до ув’язнення Івана Франка: “Ц.к. Окружний суд, округ якого розтягається на всю давню коломийську округу на 80, 2 кв. милі, з 220 делегованими Коломиї містечками і вісьмома повітовими судами, а саме: в Гвіздці, Городенці, Косові, Кутах, Обертині, Печеніжині, Снятині і Заболотові. Особовий склад становить: 1 президент, 6 радних, 6 ад’юнктів, 1 директор допоміжних урядів, 1 канцелярський ад’юнкт, 6 канцеляристів-помічників. Ц.к. прокуратура складається з прокурора, його заступника та аускультанта.”.
В єдиному архітектурному комплексі з прокуратурою та судом перебувала в’язниця. Збудовано її 1862 р. у дворі суду та прокуратури, на нинішній вулиці Михайла Павлика. Нині це територія Коломийського медичного коледжу. У дворі коледжу існує підвищення, поросле травою, це і є фундамент колишньої в’язниці, яку збудував багатий коломийський єврей Рамлер. Він займався виготовленням цегли та спорудженням різноманітних будівель. До теми: Цегельня Рамлера, перші будинки та зведення в’язниці: історія вулиці Павлика
З побудовою цієї в’язниці пов’язана майже анекдотична історія, відома з різноманітних переказів. Її 1940 р. записав український письменник Терень Масенко і ввів до книги нарисів „Під небом Гуцульщини” (1961). Цей письменник, з трупою літераторів, побував у Коломиї та на Коломийщині, аби описати події прилучення Галичини до Радянської України. Рамлера він вивів під прізвищем Кремер. Масенко писав: “В ті давні роки жив тут капіталіст Кремер. Він мав у Коломиї двадцять два власні будинки. За велику плату Кремер здавав їх пожильцям і продовжував будувати нові (…) Австрійський уряд доручив Кремеру побудувати двадцять третій будинок. Він мав бути трохи більший від попередніх і з деякими змінами в архітектурному оформленні: на вікнах будівлі поставити грати.”.
Тобто, Рамлеру-Кремеру замовили спорудити в’язницю. А коли вона була готова, підрядник показував роботу приймальній комісії, нахвалював роботу, а заодно сказав приблизно таке: “Та ви й самі, панове, добре бачите: це так порядно, так файно побудований дім, що в ньому й самому цісареві не соромно було б пожити! (…) І незабаром пан будівник урядової в’язниці сам обновив свою тюрму, його посадовили в одну із новеньких „так файно побудованих камер”. Це була кара за образу особи цісаря. Саме в цій в’язниці і перебував Іван Франко тривалий час (з 5 березня до 10 червня). Тут він написав близько трьох десятків своїх поезій, працював над поемою „Ботокуди”, здійснив записи фольклору.
Чому ж у радянський час мовчали про те, де саме перебував в ув’язненні Іван Франко? Все дуже просто: тоді в колишньому приміщенні окружного суду містився штаб ракетної дивізії, тому з міркувань секретності було заборонено згадувати про цей військовий об’єкт. Таким чином, ця сторінка взагалі випадала з коломийської франкіани.
Краєзнавець зазначає, що проблематичним є розібратися, в яких камерах сидів Іван Франко у Коломийській вʼязниці. Спочатку згадується у документах камера №6, звідки Франка перевели в якусь іншу камеру, в якій він і перебував тривалий час”. Суть у тому, що ні самої в’язниці, ні її плану не збереглось.
Історію коломийської в’язниці досліджував й Ілля Криворучко. Він пише, що про тюрму згадується в газеті «Часопис для руського народу в Америці» за 21 листопада 1894 року:
«Горілка – дітькова дівка, наробила лиха нечуваного. Слухайте: в недьлю по Покровь в селі Сопівь, під самою Коломиєю, так собі парубки попразникували, що молодшого братчика церковного, з сусідного села Вербіжа забили на смерть. Нещасному голову такь розтріскали колами, що ажь мозогь вилетівь. А покійный бувь однымь изь найпоряднійшкхь МОЛОДЦІВ! вербіжекихь, умівь на сопілці такь хорошо грати, що ажь люди сходилися до него и слухали. Теперь сидять панове парубки в Ивановой хаті, а властиво Гершковой хаті, бо то будынокь кримінальный в Коломыі, єсть власностію Гершка Рамлера, а потімь будуть або висіти на шнуркахь, або пійдуть до Станіславова на 10 або и на 20 літь. Оть що робить піяньство. Вь молодбмь віку робить людей розбишаками».
Під час українсько-польської війни 1918-1919 років у тюрму переводив уряд ЗУНР польських полонених та інтернованих поляків, чехів та інших національностей. Після Першої світової війни керівником тюрми був поляк Янчишин, який був родом із Делятина. Найцікавішим для нас є спогад Омеляна Колтика. Він оповідає, як 1933 р. потрапив до вʼязниці. Увʼязнено його було у камері №17, на дубових дверях якої буде вирізано “Іван Франко, 1916”. Як трактує автор, цей напис зроблено на згадку про перебування тут Франка (за М.Васильчуком).
Під час німецької окупації тюрма продовжила виконувати свою першопочаткову функцію: саме 12 жовтня 1941 року близько трьох тисяч осіб (в основному євреїв) зігнали до вʼязниці, розмістивши в камерах по 80-100 осіб, не даючи їжі й води три доби. Після цього їх вивезли до Шепарівського лісу, де й розстріляли. У березні 1944 року підпільники ОУН кинули декілька гранат, аби знищити в підвалах важливі документи. Як наслідок, почалася пожежа, і тюрма згоріла.
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook , Telegram та Instagram. Надсилайте свої новини на пошту kl.informator@gmail.com
Якщо маєте цікаві новини чи хочете замовити рекламу – телефонуйте 096 545 8237
Фото та інформацію підготувала Ольга Пукавчук
