Подорож у минуле з Дмитром Карп’яком
Треба визнати, що з проголошенням незалежности наш уряд, мавпуючи кремлівських мудреців, наробив масу економічних дурниць. Цивілізований світ приступив тоді до нової промислової революції, основою якої були інформаційні технології. Ми ж втішалися вибореними нарешті символами незалежности, як-то синьо-жовтий прапор, тризуб і славень «Ще не вмерла», і впритул бачити не хотіли, як поволеньки хиріла промисловість.
Яскравий приклад цьому – хоч би завод «Коломиясільмаш».
Частково мають рацію ті, хто й досі вважає радянський завод сільгоспмашин становим хребтом місцевої промисловости, ледь не легендарним підприємством. Навіть пісня така була, «А Коломия – то «Сільмаш». Так, за радянських часів завод давав роботу п’ятьом тисячам працівників, утримував три дитсадки, сімейні гуртожитки, поліклініку, дві бази відпочинку…
Проте не треба забувати, що це було типово колоніальне підприємство.
Маючи 12 мільйонів рублів річного прибутку, у міську скарбницю віддавали тільки 1,3 мільйона. Решта йшла в скарбницю загальнодержавну, в Москві.
Як згадують колишні робітники, мотори для своїх навантажувачів завод отримував з Білорусі. Самі мотори наші сябри не хотіли продавати, купуйте, вимагали, весь трактор. І мусили купувати, куди дінешся. Білоруський трактор у Коломиї розкомплектовували, мотор переставляли на грейферний навантажувач, колеса пропонували місцевим колгоспам, якісь деталі залишали на запчастини…
Отака була промислова кооперація. Один яму копає, другий загортає, всі при ділі, безробітних немає.
Проголосили омріяну незалежність, а з нею – курс на приватизацію, роздержавлення підприємств. «Сільмаш» приватизація обійшла боком, хоча частку майна все ж передали вертлявим новонародженим підприємцям. Відповідно до модних тоді віянь створили відкрите акціонерне товариство, а сам завод залишився в державній власності.
На переломі 2000-их уряд, мабуть, відчувши, що взявся не за своє, нарешті змилостивився й дозволив часткову приватизацію «Сільмашу». Охочих приватизаторів було негусто, вдалося продати всього кілька цехів, і то дешево.
Що мали робити в такій прикрій ситуейшен? Офіційно оголосили легенду машинобудування банкрутом і почали процес санації. Досанаціоналізувалися до того, що 2009-го «Сільмаш» узагалі припинив виробничу діяльність.
Кинули всі рештки сил знову на пошуки інвестора. Шукали-шукали, і таки начебто з’явився сміливець, викупив на аукціоні заводське майно й оформив права власности на нього в нотаря. Та 2017-го нова халепа. Набігли якісь рейдери й начебто самовільно захопили завод. Мусив розрулювати це наш найгуманніший у світі суд.
Тодішній керівник санацією Ігор Зарічний, правда, вважає, що суд якраз і очолив рейдерське захоплення, заморозивши фінансові рахунки підприємства. Але є й такі, що звинувачують у рейдерстві самого Зарічного. Коротше, темна історія.
Зрозуміло в цій історії хіба те, що іноземний інвестор, який викупив майно, подав позов до відкритого акціонерного товариства в господарський суд области з вимогою повернути йому затрачені кошти й відшкодувати збитки.
Від того злощасного 2017-го справа загрузла в судах. Якщо не полінуватись і зайти в Єдиний державний реєстр судових рішень, то можна з’ясувати, що «Сільмаш» у ньому згадано в 147 документах, здебільшого це за 2017-2020 роки. Хоч бери й згадуй тут відомий єврейський анекдот про науку, передану суддею своєму синкові щодо джерела грошей, завдяки яким він вивчив синка на юриста.
А заводські борги тим часом невпинно зростали. Лише податковий борг становив на вересень 2021-го 12 мільйонів гривень. На даний час завод не працює.
А на закінчення трохи ще глибшої історії.
У ході Першої світової війни на фабриці Біскупського, як називалося тоді підприємство, австріяки зуміли налагодити ремонт польових гармат. У ході Другої світової війни німці також ремонтували тут гармати й міномети. Совіти начебто теж налагодили тут виробництво, окрім мирних навантажувачів, секретних деталей для свого військово-промислового комплексу.
На нас напав дуже серйозний, дуже небезпечний ворог. Дехто навіть передбачає, що може йтися до Третьої світової війни. На «Сільмаші» ж – пустка. Для нас важливіші коледжі, де готують, як жартує один мій знайомий, менеджерів з клінінгу.
Дмитро Карп’як
Читайте до теми: Фабрика машин та відливу заліза братів Біскупських, давніх дилерів Ford та Chevrolet у Коломиї
