Історія святині у Гвіздці, яку московити перетворили на склад цементу, а українці занехаяли | ФОТО

Опубліковано 19.11.2023

Костел святого Антонія визирає з усіх боків Гвіздця, ніби хоче привернути увагу чи попрохати помочі. І попри те, що Україна ніяк не зважиться провести реконструкцію цієї розкішної будівлі, святиня досить стійко витримує випробування часом та людською недбалістю. Тут зберігаються невизнані роботи Пінзеля, а за комуністів просто складували цемент і зерно. Нині гніздяться голуби, а поряд – діти вчаться музики.

Інформатор кличе у фотомандрівку до костелу і переповість його захопливу історію.

Цей костел цілком міг стати героєм роману Олеся Гончара. У минулому столітті з будівлі безжально познущалися комуністи: тут облаштували склад цементу, потім – зерна. Згодом діяла лікарня й музична школа. Дітки досі навчаються музики у келіях ченців.

Сам костел досі виконує свою пряму місію, але дуже потребує реставрації.

Історія його варта роману, а деталі варто роздивитися наживо, бо ніякий об’єктив не передасть таємничу атмосферу цього сакрального місця.

Спершу тут стояв дерев’яний монастир, заснований Михайлом Пузиною у 1715 р. з дозволу львівського єпископа Яна Скарбка. Але будівля зникла у вогні під час пожежі у 1728 році. Тоді вдова засновника Софія з роду Потоцьких започаткувала будівництво кам’яниці, що передбачало цілий мурований комплекс. Відтак крім самого костелу задумали також келії для монашок і величну дзвіницю.

Будівництво відбувалось жваво – з 1723 до 1735 рр. У 1734 р. документи фіксують вівтар св. Франциска у ще не повністю добудованому храмі.

Бароковий велетень

Гвіздецький костел виконаний у стилі класичного бароко. Розкіш і помпезність тут була у всьому: форми, елементи, золото і шати. Збудований він з цегли у формі прямокутника із трансептом.

Стіни храму укріплені контрфорсами.

Костел Святого Антонія та монастир бернардинців, 1735 р | Костел Непорочного Зачаття Діви Марії, 1743рік

Існує переконання фахівців, що костел у Гвіздці, так само, як і ще один у сусідній у Городенці разом з іншими святинями за кордоном – у Наварії та Годовиці — роботи видатного архітектора тих часів Бернарда Меретина.

На це вказують і окремі риси, притаманні як цій споруді, так і іншим творінням великого зодчого.

А ще знавці стверджують, що скульптури костелу належать Пінзелю. Їм на противагу опоненти зазначають: точно не “пінзелевські”, бо у його роботах статуї часто викручені, ніби артритні, а святі на фасаді костелу св. Антонія мають досить спокійні рухи й замало характерної для Пінзеля експресії.

Фасад фланкований двома триярусними баштами з бароковими завершеннями. А головний вхід оформлено двома спареними колонами з корінфськими капітелями, що несуть антаблемент з напівциркульним фронтоном. Інтер’єр пам’ятки прикрашено розписами, різьбою та ілюзорним живописом, що дійшов до наших часів лише фрагментарно.

Келії та дзвіниця

Біля храму, з північного заходу, стоїть велика двоповерхова споруда. Це колишні келії, зведені у 1723 р. У 1784 р. у приміщенні келій була відкрита народна школа. Зараз цю будівлю оживила музична школа.

Ця цегляна споруда теж несе в собі риси барокової архітектури. У плані вона П-подібна, має внутрішній дворик. На стінах — карнизи простого профілю. Внутрішнє планування коридорне з одностороннім розміщенням приміщень.

Остання споруда комплексу — надбрамна дзвіниця все того ж 1723 року. Вона розташована перед головним фасадом костелу. Зведена дзвіниця з тесаних кам’яних блоків. Прямокутна в плані, має два яруси та два прольоти. Вхід на територію комплексу проходить через дві арки.

Дзвіниця завершується фронтоном. Колись до неї з обох сторін підступали кам’яні стіни, що оточували зусібіч монастир, надаючи йому ще й оборонний характер. До наших днів стіни не збереглися.

Золочені вівтарі, святі та величний орган

На гроші старостини Марії Ореховської з Козєбродських вівтар було вкрито золотом. Текля Бельська з Калиновських не відставала — і у 1736 р. з’явився вівтар св. Антонія, теж позолочений і розмальований.

Головний же вівтар храму у 1739 р. позолотив і помалював Жураховський на кошти, зібрані фондом, організованим настоятелем кляштору Михайлом Врублевським. У тому ж році встановлено вівтар св. Тадеуша, позолочений коломийським майстром Станіславом Баранецьким.

У 1742 р. на кошти доброчинців встановлено амвон, ще за два роки — вівтар св. Анни, а у 1759 р. поставлено фігуру св. Яна з Дуклі. Десь тоді ж біля храму встановили хресну дорогу, купили орган.

Реставрація, пожежа і знову реставрація

У 1838 та 1880 рр. храм було реставровано, а невдовзі після віднови тут спалахує величезна пожежа, що викликає потребу в нових відновлювальних роботах, які й проводяться у 1888 та 1896 рр. Наступна реставрація — у 1918 р. під наглядом архітектора Ю. Косинського. Саме тоді баштам костелу повернено їх первісні барокові завершення замість попередніх шпилеподібних, які встановили у 1896 р.